«Ви цю смерть бачили в очі»

День перемоги над нацизмом у Каховці відзначили за незмінюваним протягом багатьох років однотипним сценарієм.

Суттєве зменшення кількості антиукраїнської символіки під час масових заходів одразу кидалося в очі під час святкування Дня перемоги над нацизмом у Каховці. Кудись після заборони своєї партії зникли і комуністи, які особливо любили піаритися в цей день і розмахувати червоними прапорцями. Зникли інші партійні знамена, а їх місце зайняла державна символіка.

Вперше за всі роки під час вшанування пам’яті загиблих під час Другої світової в Каховці пролунали слова подяки країнам антигітлерівської коаліції, що здобули перемогу над нацизмом. На новому змісті Дня пам’яті і примирення і Дня перемоги у Другій світовій війні наголосив і міський голова Андрій Дяченко. «Він полягає в переносі акценту з історії військових дій на історію конкретних людей і в рівній пошані пам’яті кожного, хто боровся з нацизмом. Тож давайте пам’ятати, як незнайомі нам люди віддавали свої життя за нашу свободу і майбутнє. Вони щиро сподівалися, що таке горе, як війна, більше ніколи не спіткає нас», — підкреслив він.

Про те, що саме Україна понесла найбільші втрати під час Другої світової, нагадала присутнім голова Каховської міської ради ветеранів війни та праці Олександра Дар’їна. Однак на цьому вшанування пам’яті загиблих припинилося і пішли звичні виступи за незмінюваним багато років сценарієм. Та ж Дар’їна чомусь жодним словом не згадала про те, як починалася війна, як нацистська Німеччина разом зі своїм союзником Радянським Союзом у 1939 році вторглася у Польщу і, зокрема, на територію сучасної західної України. Сором’язливо промовчали промовці і про те, що підписання 7 травня 1945 року акта про капітуляцію Німеччини так і не принесло довгоочікуваного миру нашій землі і незалежності нашій країні. Не згадали, що десятки тисяч українців стали жертвами різноманітних військових агресій Радянського Союзу проти інших країн у 1945—1991 роках. А про те, що нині в державі триває війна і що частина території окупована «братнім» російським народом, за іронією долі, нагадав лише підприємець і депутат місь­к­ради минулого скликання від Партії регіонів Андрій Пенізов на орга­нізованому ним окремому заході для жителів міста. На відміну від минулого року, не знайшлося місця на головній трибуні і для жодного ветерана АТО.

Єдиним пронизливим виявився виступ благочинного Кахов­ського округу Новокаховської єпархії УПЦ протоієрея Миколи Бойка. Він нагадав, що перемогу у далекому 1945 році ветерани здобули ціною свого життя:

— Що змушувало їх це робити? Любов. Любов до свого народу і до своєї держави. Та й жоден ворог не приходив на нашу землю, щоб нес­ти любов, а не смерть. У ці дні ми святкуємо перемогу нашого Спасителя над адом і над гріхом. Він нам подарував Пасху, а ветерани подарували нам Пасху земну у ви­гляді Дня перемоги над ворогом. Ви цю смерть бачили в очі, боролися з нею і перемогли. Тож будьте живим прикладом для наших молодих поколінь і живіть як можна довше.

Оригінал статті - http://www.newday.kherson.ua/index.php/component/content/article/4-obwestvo/3442-2016-05-12-10-26-04.html

“У війні нема місця романтиці”

На найбільшої братній могилі Херсонщини пройшов урок пам'яті для школярів.

Скільки солдатів Другої світової війни поховано в братній могилі, що стоїть на місці ліквідованого в радянські часи села Соломки досі не відомо нікому. “Ніхто не забутий, ніщо не забуте” - цей головний пропагандистський девіз післявоєнних часів насправді завжди був пустопорожньою балаканиною. І понині велика кількість загиблих у тій далекій війні лежить непохованими в старих окопах. Досі невідома точна кількість померлих. Досі залишаються невідомими багато фактів і “незручних” жертв — навіть у Росії з більшості архівних документів часів Другої світової не знято грифу “цілком таємно”.

За словами жительки Червоноблагодатного Горностаївського району Тамари Козакової, у братній могилі в колишніх Соломках поховано 3620 бійців радянської армії. Така ж цифра вибита і на камені при вході в меморіал. Однак як говорить голова Червоноблагодатненської сільради Віктор Гудзоватий, у місцевій Книзі пам'яті вже налічується біля 5,5 тисяч імен похованих. “Кожного року десь на просторах колишнього СРСР люди дізнаються, що їх батько, дід бо прадід спочиває вічним сном у Соломках. І кожного року нам стають відомі нові імена”, - додає він.

На території лише однієї сільської ради розташовано 3 братніх могили: крім Соломків вони є в Червоноблагодатному і Ясній Поляні. “Саме тут у зиму 1943-1944 років йшли криваві бої. Тут загинуло біля 60 тисяч наших солдат і хліб, який ми їмо, виріс на їхніх кістках. Гітлер тримався за Нікопольський плацдарм для того, щоб мати сухопутний коридор у Крим. Зараз історія повторилася знову, і війна у Донецькій і Луганській областях почалася також через бажання сусідньої держави отримати дорогу на Крим”, - звернувся до присутніх на уроці пам'яті командир військово-історичного клубу “Каховка”, учасник АТО Анатолій Обелець.

Він нагадав, що в часи Другої світової війни радянська влада не вела облік загиблих солдат. “Протягом лише цього року наші пошуковики підняли з землі останки 90 воїнів. Усі вони — пропалі без вісти. Солдатські медальйони насправді існують лише для радянських фільмів про війну і для фентезі, адже замість них в СРСР з липня 1941 року видавали картонні книжечки”, - відзначив Анатолій.

За словами заступника голови Горностаївської райдержадміністрації Тетяни Ющенко, уроки пам'яті в школах району проводяться кожного року, однак у такому форматі — з виїздом на братню могилу в Соломки — це проводиться вперше. “Були запрошені учні з Горностаївки, Каїр, Заводівки, Костянтинівки, Маринського і Червоноблагодатного. Переконана, що подібні заходи потрібні, адже одна справа розповідати про події Другої світової на уроках в школі, а інша — там, де все можна побачити на власні очі”, - підкреслила вона.

Єдине, на що слід звернути увагу організаторів подібних просвітницьких заходів — на необхідності більш відповідального підходу до підбору виступаючих. Адже, м'яко кажучи, було дико слухати з вуст промовців, що Друга світова почалася для України 22 червня 1941 року, що німці напали на Радянський Союз без оголошення війни (це є відвертою брехнею) і що саме 9 травня 1945-го принесло нам мирне небо, свободу і незалежність. Адже десятки тисяч українців воювали з нацистами й у 1939-1941 роках і не згадувати про це — значить замовчувати подвиг ветеранів, які в “незручний” для когось час билися з окупантами. А говорити про “мирне небо” тоді, коли на сході України триває кривава війна - просто соромно.

- А взагалі подібні уроки пам'яті потрібні, щоб пам'ятати про ту війну, пам'ятати свою історію, - наголосив Анатолій Обелець. - І не вірте нікому, що у війні була присутня якась героїчна роматика. Нічого подібного в ній нема й близько.

Фото автора.

Надруковано в газеті "Новий день" 11 травня 2016 року, №20