Скільки отримують чиновники

Зарплата міського голови Каховки — більше 30000 гривень на місяць.

Бажаючих влаштуватися на роботу в органи місцевого самоврядування на Херсонщині останнім часом стає все більше. Після суттєвого підвищення окладів у травні зарплати деяких чиновників стали перевищувати 15 тис. грн. на місяць. “Раніше ми думали, де б нормально влаштувати своїх дітей. Хтось відправляв їх на роботу до Києва, хтось виїжджав у пошуках кращої долі в Польщу. Але тепер цілком пристойні зарплати можна отримувати у своєму рідному місті”, - говорить чиновник однієї з міських рад області, який попросив не називати його імені.

З метою з'ясувати скільки саме нині отримують чиновники ми направили відповідні інформаційні запити до двох міських, районної, сільської і селищної ради області. Від двох останніх відповідей ми так і не дочекалися. Проте отримана інформація від трьох перших рад свідчить про те, що зарплати чиновників з 1 червня виросли майже вдвічі.

Так, якщо в січні нарахована зарплата голови Бериславської райради Володимира Коновалова становила 6223 грн., то в липні і серпні — 13233 грн. У середньому співробітники райради отримали в серпні 6355 грн.

У Новокаховській міськраді чиновникам пощастило трохи більше — там у серпні разом із відпускними у середньому було нараховано 7953 грн. Міському голові Володимиру Коваленку у цьому місяці нарахували зарплату в 19243 грн., його заступнику Сергію Давидюку — 12905 грн., секретарю міськради Олександру Лук'яненку — 17953 грн. Іноді до зарплати чиновники отримують допомогу на оздоровлення. Так, у секретаря міськради її розмір у липні становив 14987 грн., у Сергія Давидюка 11974 грн.

Суттєво підвищилися зарплати чиновників і в сусідній Каховській міськраді. У серпні середня нарахована зарплата тут становила 12419 грн. Серед рекордсменів, звісно, міський голова: якщо в січні йому нарахували 15901 грн., то вже в липні 31781 грн., а в серпні 30502 грн. Заступнику міського голови Івану Орєхову в липні нарахували 29432 грн., в серпні — 28278 грн. Середня нарахована зарплата головного спеціаліста одного з відділів міськради влітку склала 12800 грн./міс.

Начальник відділу освіти Каховської міськради мав нараховану зарплату у липні 23261 грн., у серпні 24670 грн. А перший заступник міського голови мав у липні 29260 грн., у серпні 22185 грн.

Слід також відзначити, що деякі чиновники до нашого інформаційного запиту поставилися досить напружено. Хоча відповідно до ст. 16 Закону “Про запобігання і протидію корупції” інформація про розміри, види оплати праці особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування не може бути обмеженою в доступі. Тож чиновникам доведеться таки звикати, що люди мають повне право знати, в яку копієчку вони їм влітають.

Надруковано в газеті "Новий день", №40 від 27 вересня 2017 року

ВІД «УКРАЇНСЬКИХ ШЕРИФІВ» ДО «ВУЛКАНА»

Наприкінці серпня у Бериславському районі розпочалися

зйомки нового фільму кінорежисера Романа Бондарчука

"Як вас звати? Ким ви працюєте? Де живете?"  — відповідати на камеру на такі прості запитання довелося всім учасникам кастингу, що був організований у Берислав­ському районному будинку культури. Знімальна группа повнометражного ігрового фільму з робочою назвою "Вулкан" шукала бажаючих зніматися у ньому. Натовпів охочих у РБК не спостерігалося, хоча на співбесіду приїжджали навіть із Нової Каховки і Каховки. Натомість зовсім інша картина спостерігалася у бериславських селах.

«На кінопроби йшли всім селом»

— Там, де є будинки культури, на проби приходили майже всім селом — як, приміром, у Тягинці. Дуже сподобалося нам Степне — у ньому присутнє відчуття віддаленості і краси степового села. Однак виявилося, що в цьому селі дуже мало жителів. Тобто, зібрати повний клуб для зйомок сцени концерту там буде неможливо — у Степне доведеться додатково везти людей. Але все одно знімати у цьому селі ми будемо, там є прекрасний хор, та й люди чудові і дуже дружні, — розповідає режисер Роман Бондарчук.

За його словами, зйомки проходитимуть переважно у Бериславському і частково у Нововоронцовському районах. Розпочалися вони 30 серпня і триватимуть 25 днів. «Сценарій ми почали писати 4 роки тому. Починався він як спостереження за родичем моєї дружини — дядею Вовою. Планували його як документальний фільм, однак коли почали роботу зрозуміли, що велика кількість важливих подій уже відбулася, тож їх неможливо відзняти в документальній формі. Ми вирішили, що ігрова форма підходитиме значно краще, адже в ній можна відтворити якісь минулі події або щось переставити місцями, вона більш яскравіша і більш концентрована. Проте на 80%  картина буде заснована на реальних подіях», — додає режисер.

Сюжет стрічки Роман роз­кривати не поспішає. «Якраз зараз ми з оператором Вадимом Ільковим намагалися розібратися з тим: про що ж цей фільм? Для мене це є якимось особистим досвідом пізнання цих степових місць, що знаходяться вздовж Каховського водосховища, і тих людей, які тут живуть, з їхньою особливою менталь­ністю і особливою мовою. Адже тамтешня реальність дуже відрізняється від того ж Олешківського району, я вже не говорю про якісь обласні центри України. Фільм «Вулкан» — це історія такого собі чоловіка 35 років, який приїжджає з Києва і через низку збігів застрягає в цих місцях. У нього глохне машина в степу, він йде шукати допомогу, поступово занурюється в навколишню реальність і, я так думаю, залишається в ній. Водночас це історія про фатум і кризу серед­нього віку та про те, як від неї можна вилікуватися, займаючись якимись простими речами», — стверджує Роман Бондарчук.

Під час підготовки зні­мальній групі довелося зі­штовх­нутися з деякими проблемами. «Приміром, я був упевнений, що в Берислав­ському районі вирощують багато кавунів. І в нашому сценарії все рясніє безкрайніми кавуновими полями, — зізна­ється режисер. — Але виявилося, що через низьку ціну на баштанні минулого року цьогоріч ніхто в районі їх не сіяв. Тож жодного кавунового поля на Бериславщині ми не знайшли. А ще здивували дороги. Я ніколи не думав, що вони можуть бути в такому жахливому стані, як між Новокаїрами і Нововоронцовкою. Ями там такі, що можна в них усією машиною в’їхати і даху не буде видно. Їдеш тією дорогою і бачиш перекинуті фури на узбіччі. Після однієї такої поїздки до Нововоронцовки треба потім 2 дні, щоб відхекатися».

Подарунок Старій Збур’ївці

Поки в Бериславському районі повним ходом йшли приготування до зйомок нового фільму Романа Бондарчука, 25 серпня в Херсоні відбувся довгоочікуваний показ його документальної картини «Українські шерифи». Відбувся він у рамках програми DOCU/ХІТ — нового проекту фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA. На показі були присутні члени знімальної групи і герої стрічки.

«Українські шерифи» стали одним із найпомітніших україн­ських фільмів останніх років. Він обійшов 30 міжнародних кінофестивалів і отримав одну з найпрестижніших нагород — спецприз журі найбільшого форуму документального кіно Європи IDFA. Картина розпо­відає про двох сільських шерифів зі Старої Збур’ївки Голопристанського району, які допомагають односельцям, не чекаючи на приїзд поліції чи представників районних служб.

«Вперше цей фільм ми переглядали на кінофестивалі у Празі, — розповіли «шерифи» Віктор Кривобородько і Володимир Рудьковський. — До цього ми ніколи раніше не дивилися документальне кіно, але нам дуже сподобалося. У Празі нас вразили деякі питання глядачів. Приміром: що у фільмі правда, а що зіграно? Але ж насправді там показано тільки те, що ми кожного дня робимо, показано життя таким, яким воно є».

За їхніми словами, коли знімальна група приїхала у село, вони спочатку ніяк не могли зрозуміти, чого ті від них хочуть. «Ми просто робили свою роботу, а вони прямували за нами, — згадують вони. — Дійшло до того, що всі в селі до них звикли. Іноді тільки питали нас: «А хто це з камерою був з вами?» Потім також питали: «А коли до нас приїдуть знімати знову?»

Після показу у Херсоні на героїв фільму очікував сюр­приз. Голова оргкомітету кінофестивалю  Docudays UA Світлана Смаль вручила їм подарунок: відеопроектор, динаміки, ноутбук і великий екран. «Я знаю, що у сільського голови Старої Збур’ївки Віктора Маруняка є кілька заповітних мрій. І одна з них — створити кіноклуб у селі, щоб можна було й у них показувати документальні фільми, — зазначила Світлана. — Натомість у сільському будинку культури не було необхідної апаратури, тож ми вирішили її подарувати. Сподіваюся, першим фільмом, який побачать жителі села, будуть саме «Українські шерифи».

Надруковано в газеті "Новий день" від 8 вересня 2016 року 

http://www.newday.kherson.ua/index.php/component/content/article/5-kultura/3681--l-r-lr.html

Бунт червоних ганчірочок

Жителі Берислава запропонували перейменувати вулицю Пархоменко в вул. Пархоменко і у вкрай агресивній формі виступили проти “декомунізаційного” закону.

“Навіщо питати думку молодих? Да хто вони такі, щоб їх питали?!” - з випученими від люті очима кричить літній дідусь. “Люди на грані виміранія, а нам вулиці нада?” - перебиває його оскаженіла жіночка, якій явно за 70. “Я член Компартії з 19 років, абсолютна більшість людей категорично проти перейменування вулиці Карла Маркса. Не чіпайте наше минуле!” - підтримує ораторів ще одна старенька.

Ніякі аргументи “за” перейменування вулиць більшість присутніх не хоче навіть слухати. В актовій залі Бериславської міськради, яке 2 березня стало місцем проведення громадських слухань з питання виконання в місті Закону “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні...” стоїть шалений крик і гвалт. Серед присутніх переважають літні люди, які на моїх очах з милих і добрих бабусь та дідусів перетворюються на вкрай невихованих агресивних фурій.

- Ми з депутатами теж проводили опитування серед жителів міста, і більшість наших респондентів висловилися за перейменування радянських вулиць. Мені дуже прикро, що люди мого покоління не мають права голоса на подібних слуханнях, - від імені молоді виступила депутат Бериславської міськради Тетяна Дудченко.

За словами заступника міського голови Олексія Чачібаї, під “декомунізаційний” Закон в Бериславі підпадає більше 30 вулиць. “Враховуючи спротив людей, робоча група з виконання цього Закону запропонувала винести на обговорення перейменування лише 6 вулиць, які явно ріжуть слух. А потім продовжити цю роботу”, - зазначив він.

- Фашисти! Перестріляла б усіх! - викрикнула з зали якась літня захисниця комуністичних назв.

Перебиваючи одне одного, присутні виступають категорично проти перейменувань вулиць К. Маркса і Пархоменко. “Щодо останньої, то її жителі знайшли в інтернеті загиблого Сергія Пархоменка — учасника АТО з Сум. На честь цього Пархоменко вони й просять виконком Бериславської міськради перейменувати свою вулицю”, - зазначила одна з жительок міста. “А яке відношення цей чоловік мав до Берислава?” - запитали інші присутні. “А яка різниця?” - відповіли прибічники такого дивного “перейменування”.

Бериславці також згадали іншого Сергія Пархоменка — репера, більш відомого під іменем Серьога. “Може, наші бабусі вирішили увічнити ім'я виконавця пісні “Чорний бумер”?” - зі сміхом обговорювали почуте на задніх рядах.

Аналогічний варіант запропонували і з вулицею Мануйленко. “У голови ревкома Берислава, на честь якого вона названа був брат, він воював на стороні білих. Давайте на його честь перейменуємо вулицю”, - закликала “член Компартії з 19 років”.

Представники Бериславського педколеджу запропонували давати вулицям міста імена відомих земляків: “У нас же були особистості, які внесли вклад в історію всього людства!”. Але більшість присутніх наполягали на “нейтральних” назвах. “Давайте назвемо вулиці: Яблунева, Квітнева, Вишнева, Конфетна, щоб потім їх не довелося перейменовувати знов”, - узяла слово моя сусідка по ряду-пенсіонерка.

Поки ж на слуханнях люди зупинилися на наступних варіантах нових назв: вул. Центральна (нинішня вул. Леніна), Ярослава Мудрого (Комінтерна), Введенська (25 Років Жовтня), Паркова (К. Маркса), Григорія Сковороди (Дзержинського). “Тепер протягом березня рішення про перейменування затвердить виконавчий комітет, а згодом — Бериславська міська рада”, - підсумував Олексій Чачібая.

Чому більшість присутніх так войовничо були налаштовані до процесу перейменування, зрозуміти були важко. Тим більше, що згідно чинного законодавства, зміна назв вулиць не несе абсолютно ніяких зобов'язань перед громадянами: паспорта та інші документи змінювати не потрібно, гроші ні за що сплачувати не треба. Скоріш за все, надмірно агресивні пенсіонери використали громадські слухання як привід виплеснути свої емоції і “виговоритися”. Але тим самим вони лише довели, що вирішувати долю власної громади представники старшого покоління зовсім не готові. Як не готові рахуватися з точкою зору молодого покоління і брати на себе відповідальність за власні вчинки.

P. S. На відміну від Берислава значно спокійніше процес “декомунізації” пройшов у селах району. “Ми ще до жовтня 2015 року перейменували 5 “радянських” вулиць. Усе пройшло спокійно і не призвело ні до яких фінансових втрат у наших жителів”, - говорить голова Козацької селищної ради Андрій Чирко. “У більшості сіл району вже виконані вимоги Закону “Про засудження... тоталітарних режимів...”, - коментує начальник організаційної роботи та з питань внутрішньої та інформаційної політики райдержадміністрації Лариса Дамаскіна. - Лише чекає на демонтаж пам'ятник Леніну в Качкарівці: сільрада поки не має необхідної для цього техніки. В кількох сільрадах процес обговорення ще триває. Щодо ж назв сіл Кірове, Куйбишеве і Ударник, то тут ми чекаємо на рішення Верховної Ради України”.

Під заголовком "Не чіпайте наше минуле!" надруковано в газеті "Новий день", №11, 9 березня 2016 року