«Будь-яку благодійність з боку батьків треба заборонити»

У Каховці хочуть спробувати відійти від практики благодійно-примусових внесків у фонди дитсадків і шкіл.

«Батьки роблять свій внесок у роботу освітянських закладів, чесно сплачуючи податки. Тож навіщо їм додатково щось доплачувати?» - не розуміє начальник відділу освіти Каховської міськради Михайло Гончар.

Поки ж ситуація є діаметрально протилежною. Практично в кожному дитсадку і школі Херсонщини з батьків, крім основного платежу за харчування, щомісяця збирають гроші на миючі засоби, ремонти, заміну дверей, вікон і, навіть, на подарунки вихователькам і вчителям. У минулому році в Новій Каховці набула розголосу історія з вчителем першого класу однієї з місцевих шкіл, який «попросив» батьків придбати йому «для роботи» ноутбук.

Чому так відбувається? І чи можна побороти подібні побори в освітніх закладах? Про це – в нашій розмові з Михайлом Гончаром.

- Михайле, що заважає нашим органам місцевого самоврядування виділяти закладам освіти стільки коштів, скільки вони потребують?

- На 100% від потреби освітні установи фінансувалися у нас десь до 1994 року. До того кошти виділялися на все: від найелементарніших засобів гігієни до капітальних ремонтів. Траплялися навіть випадки, коли на кінець року всі виділені кошти не вдавалося освоїти, і відповідних керівників за це карали.

Коли ж почалася розруха 1990-х, було запроваджено іншу «формулу» фінансування закладів освіти. Тоді вирішили спрямовувати бюджетні кошти передусім на оплату комунальних послуг і виплату зарплати, а решту залишили «на потім». Коштів почало не вистачати, тож поступово довелося залучати до додаткового фінансування батьків.

Нині ж нерідко вже самі батьки пропонують на щось скинутися всім разом. Приміром, місцева влада запланувала, що проведе капітальний ремонт у такому-то садочку в наступному році. Батьки ж хочуть, щоб там було добре уже зараз. Тому, не чекаючи на фінансування з бюджету, вони вирішують сплатити необхідні роботи з власної кишені. При цьому певна частина батьків має достатні доходи, щоб виділити необхідні кошти, а якась не має їх зовсім, але намагається все одно заплатити, аби не виглядати «білими воронами».

Ми ж нині хочемо поступово відійти від будь-яких форм залучення додаткових батьківських внесків, оскільки вже в цьому році з бюджету міськради було виділено таку суму коштів, про яку раніше можна було лише мріяти – 3,9 млн. грн., і додатково, у вересні, очікуємо близько 1,8 млн. грн. Зокрема, за рахунок бюджету до кінця року запланована повна заміна всіх старих вікон у дитсадках на сучасні металопластикові.

- Але коштів на утримання дитсадків зараз усе одно не вистачає?

- Насправді існують мінімальні вимоги, кошти на які в бюджеті передбачаються завжди. Але трапляються різні ситуації. Наприклад, батькам не подобаються тарілки, з яких їдять їх діти. Ми ж придбати нові не маємо можливості, оскільки вони мають певний термін служби. Якщо батьки хочуть купити нові – то їх право, заборонити їм цього ми не можемо.

Однак уже в цьому році ми хочемо запропонувати міській раді зняти напругу з батьківськими внесками – зокрема, тими 20-30 гривнями на місяць, які вони здають на крейду або миючі засоби. Для бюджету то не великі гроші, але це дозволило б зняти таке фінансове навантаження з батьків.

На мою думку, держава повинна взагалі заборонити будь-які, навіть приховані, форми благодійності з боку батьків. Адже вони вже роблять свій внесок у роботу освітніх закладів, сплачуючи податки. Тож навіщо їм додатково щось доплачувати? Крім того, я є противником платного харчування в дитсадках.

- А якщо хтось із вчителів вимагає від батьків купити йому ноутбук – це теж можна назвати «благодійною допомогою»?

- Це вже здирництво. Якщо батьки самі виступають з такою пропозицію, аби покращити навчальний процес – інша справа. Але якщо це ініціатива самого вчителя, то йому в школі взагалі не місце.

Наприкінці травня до мене надійшла скарга. Дзвонили батьки випускників однієї зі шкіл Каховки і скаржилися на те, що їх примушують подарувати вчителю телевізор. Виявилося, що, справді, п’ятьом батькам захотілося таким чином віддячити вчителю. Вони «розкинули» витрати на купівлю телевізора на весь клас, але чомусь вийшло так, нібито це було ініціативою самого вчителя. Останній, звісно, був не проти такого подарунку, але врешті решт я взагалі заборонив дарувати цей телевізор.

Ті, кому прийшла в голову ця ідея, начебто виходили з благих намірів. Але чому тоді вони не зробили так, щоб були задоволені усі? Якщо хоча б одному з батьків це не подобається – треба не роздумуючи відмовлятися від подібних намірів!

- А яка ситуація з фінансуванням шкіл? Адже на відміну від дитсадків, які утримують коштом самої громади, школами має опікуватися держава.

- Переведення шкіл на «освітню субвенцію» не вирішило багатьох питань фінансування шкіл, а в деяких моментах навіть ускладнило. В основі освітньої субвенції лежить сумновідомий формульний метод, який почасти не враховує багатьох аспектів. Тому й виходить, що начебто в нашому маленькому місті всього 7 шкіл і усім має вистачати субвенції на все, а в реальності дефіцит зарплати по школам на 1 серпня склав 3,4 млн. грн .

Наведу простий приклад. Каховська ЗОШ №6 розрахована на 1200 учнів, але навчається там зараз тільки 280. Якщо ми закриємо цей заклад, то учні всього східного району міста залишаться без школи. Навіть шкільний автобус не допоможе вирішити проблему: 280 учнів кожного дня не «накатаєш». Ось і виходить, що ЗОШ № 6 утримується за рахунок інших шкіл. І ці моменти просто не враховуються. Я вже не кажу про сільську школу, з ще меншим контингентом учнів.

- То невже освітнім закладам більше нема де брати кошти, крім як у батьків?

- Мені подобається досвід Вознесенська Миколаївської області, де за ініціативи місцевої влади у школах були створені власні бухгалтерії, вони мають окремі бюджети і можуть (й від них вимагають це робити!) самостійно залучати додаткові позабюджетні кошти. Це дозволяє їм раціонально вирішувати чисельність своїх штатних одиниць, брати участь в різноманітних фінансових проектах тощо. В таких умовах одразу видно, хто з директорів шкіл працює, а хто сидить склавши руки, чекаючи на надходження з бюджету.

Хоча й зараз освітні заклади мають можливість самостійно заробляти кошти, надаючи різноманітні додаткові послуги. Деякі дитсадки міста, скажімо, вже пропонують батькам платні уроки англійської для їх дітей. А ті ж школи могли б заробляти на уроках для майбутніх першокласників. Чомусь у більшості освітніх закладів вони є безоплатними. Пояснюється це нібито тим, що сам класний керівник зацікавлений у підготовці своїх майбутніх першокласників, тож заради цього готовий виходити безоплатно працювати по суботах. Лише в одній нашій гімназії такі уроки є платними, і там нема відбою від бажаючих.

На жаль, школи просто не бажають цим займатися. Навіщо їм збирати гроші з батьків, якщо вчителі будуть робити це безоплатно, бо всі до того звикли? Так, мова тут не йде про великі кошти. Але навіть ці відносно невеликі ресурси дозволили б отримувати далеко не зайві інвестиції до освітніх закладів.

Польський досвід

«Ні про які благодійні внески у нас не може бути мови!»

За що платять своїм дитсадкам польські батьки?

Проблема з нестачею місць у дошкільних закладах актуальна не лише для України, а й для Польщі. Скажімо, у Варшаві оформити дитину в комунальний садок дуже складно, тож батькам доводиться влаштовувати їх у дорогі приватні заклади або перебиратися в інше місто. «Місць у дитсадках і початковій школі останнім часом почало не вистачати і у нас. Тому ми почали будувати два нових заклади. І невдовзі вони прийматимуть дітей», - говорить керівник управління освіти міста Прушкув Зофія Васьота (на фото).

У 55-тисячному Прушкуві, розташованому у 25 хвилинах їзди від центру польської столиці нині працює 6 початкових шкіл, 4 гімназії, 14 дитсадків. Усі ці заклади перебувають на балансі міста. «Є також приватні заклади, на які громада частково виділяє кошти. Тільки приватних дитсадків у нас нараховується 23. Наша освітня галузь має фінансування у 73 млн. злотих на рік (приблизно 450 млн. грн., - прим. автора), що складає 43% від усього міського бюджету. Причому, з кожним роком доводиться все більше коштів виділяти на освітні заклади. Але ми намагаємося брати приклад з усіх цивілізованих країн і якомога більше інвестувати саме в освіту», - пояснює пані Зофія.

За її словами, після успішної реформи місцевого самоврядування серед польських міст існує серйозна конкуренція. Намагаючись притягнути до себе якомога більше працездатного населення, яке сплачуватиме податки до місцевої казни, польські громади створюють усі умови для своїх жителів, активно розвиваючи у себе освіту, культуру і спорт.

Що стосується дитсадків, то обов’язкова програма перебування дітей у цих закладах становить 5 годин на день. У комунальних дитсадках батьки нічого за це не платять. Лише за кожну наступну годину перебування вони сплачують окремо 1 злотий (приблизно 6 грн.). Працюють заклади з 6 ранку до 17.30. 4-разове харчування дитини обходиться батькам у 7 злотих на день. Причому, як стверджує Зофія Васьота, в цю суму входить лише вартість продуктів. За приготування ж їжі платить місто. У приватних садках вартість перебування дітей може коштувати по-різному, в залежності від комплектації груп і програм. Середня зарплата вихователя в комунальному дитсадку у Польщі при 25-годинному робочому тижні становить 3000 злотих на місяць (біля 18000 грн.).

Таких понять як «благодійні» допомоги від батьків у фонд дитсадків або внески на придбання мила, прального порошку або олівців у Польщі не існує. «В кінці кожного року складається план по фінансуванню кожного окремого закладу, де враховуються абсолютно всі його потреби, - додає Зофія Васьота. - Десь у 1990-х роках у нас було так само, як зараз в Україні. Через нестачу коштів наші дитсадки були змушені брати додаткові гроші у батьків. Але потреби в цьому давно не існує».

Каховка – Варшава - Прушкув

(газета "Новий день" від 10 вересня 2015 р.)

«Історична пам'ять» чи безпам’ятство?

Зі скрипом і величезним небажанням деяких осіб у Каховці почалася робота по виконанню Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Причому, гальмують цей процес чомусь ті, хто в першу чергу мав би бути зацікавлений у відновленні історичної пам’яті.

Практично ні до чого не привело обговорення цього питання на останньому засіданні громадської ради при виконкомі Каховської міськради. Єдине, що вдалося на ньому - озвучити висновки місцевої експертної групи, яка запропонувала нові назви «комуністичним вулицям», і лише в окремих випадках погодилася повернути історичні назви. Серед більшості запропонованих нових імен – визволителі міста часів Другої світової війни і відомі уродженці Каховки, вшановувати яких у радянські часи чомусь ніхто й не думав.

Зокрема, вулиці ХХІ партз’їзду експертна група запропонувала дати ім’я великого українського кінорежисера Довженка. Павлика Морозова можуть перейменувати на честь Івана Айвазовського, Дзержинського – на честь командувача 44-ї армії Василя Хоменка. Загалом більше 20 вулиць, площ і провулків міста отримають нові назви.

- Деякі нинішні назви серед членів групи, до складу якої увійшли історики і краєзнавці, викликали запитання. Зокрема, вони вирішили не чіпати вулиці Блюхера, Фрунзе і Ворошилова, оскільки цих імен нема серед рекомендацій Українського інституту національної пам’яті. Тож, їх долю вирішуватиме громада. Озвучені ж групою пропозиції теж не є остаточним варіантом того, які назви матимуть вулиці. Громада може запропонувати щось інше, - пояснив заступник міського голови Віталій Чернявський.

Зокрема, проти перейменування вищенаведених вулиць і демонтажу у місті пам’ятників Фрунзе і Блюхеру висловилася директор Каховського історичного  музею Світлана Сидьолкіна. За її словами, всі ці персоналії мають відношення до історії міста, оскільки брали безпосередню участь у встановленні комуністичного режиму на півдні України.

Натомість і Ворошилов, і Фрунзе, і Блюхер насправді присутні у рекомендаціях інституту національної пам’яті, підготовлених його науковим співробітником, кандидатом історичних наук Сергієм Горобцем. Усі ці персони були безпосередньо причетні до боротьби проти незалежності та більшовистської окупації України і політичних репресій. Усі вони були високими воєначальниками, а Фрунзе і Ворошилов ще й безпосередніми керівниками тоталітарного режиму. Тож ці імена прямо підпадають під дію «декомунізаційного» Закону.

Свого часу Адольф Гітлер теж дуже багато зробив для Німеччини: підняв зубожілу економіку своїй країни і зробив її однією з найрозвинутіших на той час у Європі. Проте в історію він увійшов зовсім в іншій якості: як ініціатор Голокосту і найкривавішої війни в історії людства. Так само з Ворошиловим: хтось може скільки завгодно розповідати про його успіхи під час війни з німцями, але для історії він назавжди залишиться одним із найкривавіших керівників тоталітарного режиму, який був повинен у численних репресіях проти командного складу радянської армії. Що, зокрема, призвело до катастрофічних наслідків для СРСР у червні-липні 1941 року. Зі скривавленими від численних злочинів руками увійшли до історії також Василь Блюхер та Михайло Фрунзе.

Досвід Каховки, на жаль, переконує, що при прийнятті рішень щодо перейменувань вулиць зовсім не варто залучати місцевих істориків і краєзнавців. Адже піддавшись емоціям і власній симпатії до деяких історичних персоналій вони можуть нанести велику шкоду всій громаді.

"Новий день" від 17 вересня 2015 року