Заза Урушадзе: «Не люблю пропаганду в кино»

Фильм о двух эстонцах стал лидером проката в Грузии.

Война в Абхазии в самом разгаре. Старое эстонское село, расположенное на берегу моря опустело – эстонцы вернулись на свою историческую родину. Из всех жителей остались только двое – Иво (блестящая роль Лембита Ульфсака) и Маркус, который тоже собирается уехать в Эстонию, как только соберёт щедрый урожай мандаринов.

Когда война доходит до этого глухого села, происходит кровавая стычка между грузинами и абхазами. Раненых грузина и чеченца, воевавшего на стороне абхазов, Иво забирает к себе и выхаживает. Так под одной крышей оказываются бойцы противоборствующих сторон.

Фильм «Мандарины» - четвёртый в фильмографии Зазы Урушадзе, успевший  завоевать приз за лучшую режиссуру и приз зрительских симпатий на 29-ом Варшавском кинофестивале, открывал фестиваль грузинского кино, прошедший  в ноябре в Киеве. Приехать в Украину режиссёр не смог: в эти же дни он представлял свою картину в Таллинне, которая участвовала в главном конкурсе «ЕврАзия» 17-го международного кинофестиваля «Тёмные ночи».

- Заза, ваш главный герой – совершенно нетипичный эстонец, с явным «кавказским» характером. Как восприняли это грузинские зрители?

- На самом деле не имеет значения, какой национальности мои герои. Я хотел показать мужественного принципиального человека, который бы мог передать новому поколению моральные ценности, сумел остаться человеком в экстремальных обстоятельствах и не превратиться в животное. Люди его поколения, можно так сказать, родились не в то время и не в том месте, однако несмотря ни на что пытались остаться людьми. Мне кажется, это главная идея  фильма.

Я не ставил перед собой задачу снять документальную картину и точно воспроизвести характеры, поступки персонажей той или иной национальности. Хотя, как мне кажется, эстонцы, которые на протяжении ста лет проживали на территории Абхазии, не могли в полной мере оставаться эстонцами, в них уже проступали и какие-то кавказские черты. Поэтому главный герой фильма для меня в каком-то смысле является скорее гражданином мира.

- Наверняка не многие знают, что во время абхазско-грузинского конфликта пострадали не только грузины и абхазы, но и эстонцы, которые бог весть как попали в свое время на эту землю. Как возникла идея снять об этом фильм?

- На самом деле и я знал об этом очень смутно. Слышал только, что будто бы в Грузии в нескольких деревнях компактно проживали эстонцы и больше ничего. Несколько лет назад, когда я был в Эстонии, мне рассказали о местах компактного проживания их соотечественников в Грузии, я заинтересовался, и решил узнать больше об этом и снять фильм.

Выяснилось, что в Абхазии около ста лет жили целые поколения эстонских семей. Когда абхазская война была в разгаре, эстонское правительство предложило вернуться им на свою историческую родину. Уехали практически все. Но несколько семей остались, и, по-моему, до сих пор живут в Абхазии. Несмотря на то, что история грузинских эстонцев для меня была лишь фоном, чтобы рассказать о взаимоотношениях между людьми, мы старались как можно более точно воспроизвести их абхазский быт и повседневную жизнь.

- В своём фильме вы поднимаете важные вопросы человечности, возможности перемирия в экстремальных военных условиях. Мне кажется, что в таких обстоятельствах достичь этого практически не возможно. Могло ли подобное происходить в реальности или всё же должно пройти время, чтобы затёрлись старые раны?

- Время, конечно, лечит всё. Расхожее выражение, но это действительно так. Хотя война в моём фильме лишь повод, чтобы рассказать о людях, оказавшихся в экстремальных обстоятельствах и нашедших в себе мужество остаться людьми.

Безусловно, для меня как грузина тема войны очень болезненна. Наша маленькая страна не просто потеряла часть своей территории, война стала огромной трагедией для всех, чья жизнь была связана с Абхазией. Ведь было немало смешанных грузино-абхазских семей. Хотя, честно говоря, напряжённость в отношениях чувствовалась даже в советское время задолго до войны. Когда я был студентом мы ездили отдыхать на абхазские курорты, и мы чувствовали эту напряжённость. Конечно, в том, что случилось, виноваты обе стороны – и мы, и они. Когда проходит время, по-другому на всё это начинаешь смотреть и понимаешь, что ты тоже виноват. Я же старался сделать так, чтобы в моём фильме не было ни правых, ни виноватых. Главным было попробовать найти путь к сближению и прощению.

Кроме того, я делал не пропагандистский фильм. Не люблю пропаганду в кино. Из этого никогда не получится хорошей картины. В моём фильме есть эпизод, в котором очень нелицеприятно показаны россияне, которые воевали на стороне абхазов во время войны. Делал я это не ради того, чтобы кого-то облить грязью, просто того требовала драматургия и к тому же, подобных столкновений было действительно немало во время войны. Я размышлял о том, какой будет реакция зрителей на этот эпизод, и был удивлён, когда на кинофестивале в Варшаве ко мне подходили россияне и благодарили за фильм. Они говорили, что картина им очень понравилась, что она вышла объективная и честная.

- У меня есть друзья грузины, которые до сих пор дружны с абхазами, армяне, принимавшие участие в карабахском конфликте и дружащие с азербайджанцами. Никакие трения между их странами не повлияли на их дружбу.

- На самом деле политики всегда мешают. Приведу пример с российско-грузинской войны 2008 года. Несмотря на военные действия, никто из грузин не позволял себе никаких оскорблений в адрес россиян, которые жили в Тбилиси только за то, что они были представителями «вражеской» стороны. К счастью, люди всегда умнее политиков.

- Заза, ваши фильмы уже не первый раз принимают участие на Таллиннском кинофестивале. Теперь у вас есть опыт сотрудничества с эстонскими продюсерами и съёмочной группой. Как вам с ними работалось?

- С эстонским продюсером Иво Фелтом мне очень повезло, мы крепко сдружились. Оказалось, что во многих вопросах мы даже мыслим одинаково. Для режиссёра большое счастье работать с таким профессионалом. Иво немного даже похож на грузина, вероятно потому, что он от природы очень эмоциональный, что немного несвойственно эстонцам.

У нас подобралась замечательная команда, мы собрали лучшую съёмочную группу из Грузии и профессиональную команду из Эстонии. Я рад, что в фильме были заняты замечательные актёры – такие как Лембит Ульфсак, Элмо Нуганен, сыгравший роль Маркуса. Для меня это был замечательный опыт.

К тому же «Мандарины» стали рекордсменом проката в Грузии, его посмотрело рекордное число зрителей, несмотря на то, что в нашей стране очень мало кинозалов. Попасть на наш фильм практически невозможно до сих пор, в кинотеатрах постоянные аншлаги. Меня это не может не радовать.

- Следующий ваш фильм вы тоже будете снимать в Грузии?

- Не знаю. Посмотрим, как будет. Конечно, я буду рад снимать в своей родной стране, но мне настолько нравиться снимать, что я готов делать это где угодно, если понадобится. Даже в Африке.

опубликовано  в газете "Ключи", январь 2014 года

Ленинский уступ

Как мы в ходатайство перед Ильичем вошли, чтобы он звание Почетного забойщика на себя принял, шахтеры, словно сговорившись, решили: первый уступ в каждой лаве называть Ленинским.

А было трудно тогда на шахте. Мы только к самым верхним пластам пробиться сумели. Никаких машин не было, никаких механизмов, чтобы наш шахтерский труд облегчить могли. Но вот диво: кто бы ни пошел в тот первый уступ - старый опытный шахтер или новичок, а все равно больше всех угля нарубит.

Почему же так получается? - удивлялись горняки. 

И работал на нашем участке шахтер Никанор Поломаный. Никанор - это его взаправдашнее имя, а фамилию ему такую на шахте в старое время дали: попал Никанор под обвал, руки породой прижало, еле живого вытащили.

Семья у Никанора Поломаного большая, детей шесть душ. Никанору мы первому пенсию выхлопотали, а он, чудной, от нее отказался.

- Эге, говорит - не имеете самоличного права меня в такое время на-гора списывать.

Что скажешь ему? Стали наряд на работу давать. Десятник:

- Никанор Поломаный, тебе - в первый уступ. Работы там немного, да и по всей лаве с больной рукой лезть не придется.

Никанор встал, волнуется. Видит - все на него смотрят удивленно: как же так? Что он, покалеченный, сделает в Ленинском уступе?

Спустился Никанор в шахту. По завалу крепежный лес собирает, обушок готовит. Вот и рубить начал. Пласт крепкий, как железняк. Намахался обушком, а уголька-то пригоршни нарубил. Стал, отдыхает, сам не свой: как же он людям на глаза покажется?

И вдруг вверху свет блеснул. Кто-то спускается к нему в первый уступ. Вот уже рядом. Никанор поднял шахтерскую лампу и опустить ее не может: сам Владимир Ильич Ленин перед ним. Глаза улыбаются. Лампой уступ освещает, а свободная рука приветливо к нему простерта.

- Здравствуй, товарищ Никанор Поломаный!

- Здравствуйте, Владимир Ильич, - отвечает Никанор. А сам быстро по крепи вниз спускается, место Ленину уступает.

Поглядел Ильич на уступ, рукой провел по угольку.

- Трудно работать, товарищ Поломаный? - спрашивает. И сам отвечает: - Вижу, что трудно. Обушок у вас еще от царской шахты остался. Крепежного леса маловато. И вам бы, товарищ Поломаный, давно пора отдохнуть. 

- Ничего, Владимир Ильич, - отвечает, осмелев Никанор, - я еще поработаю на нашу Советскую власть.

Улыбнулся Ильич:

- Спасибо, товарищ Поломаный. Очень это хорошо, что ваш коллектив первым в Донбассе шахту возродил. Народ высоко ценит вашу революционную сознательность. Уголек сейчас нужен стране, чтобы вдохнуть жизнь в фабрики и заводы, чтобы обогреть людей...

Владимир Ильич осмотрелся и вдруг улыбнулся:

- Если вы избрали меня Почетным забойщиком, то должен же я шахтерским мастерством владеть. Ну-ка дай мне обушок, товарищ Поломаный!

Взял Ильич обушок у Никанора. И словно бы Ленин всю жизнь только и знал, что рубил уголь! Прищурил свои зоркие глаза, бысьтро определил кливаж - прослоек тонкий, самый мягкий в пласте, - и пошел махать обушком.

Так и рушатся глыбы от обушка. Поломаный не успевает за Ильичем крепь возводить. Удивляется, как споро движется работа, и боли в руке никакой. Очень боится Никанор отстать: порода ненадежная, обвал может случиться. Спешит Никанор: сам Ленин под его защитой работает.

Без роздыху полоску угля по всему уступу сняли. Ленин вытер пот с высокого лба и говорит:

- Да, товарищ Поломаный, трудная у вас профессия. Этим инструментом, - Владимир Ильич поднял обушок, - нам не побороть разрухи, не построить социализм. Машины нам нужны, чтобы поднять производительность труда.

Размечтался вместе с Ильичем Поломаный, а потом вдруг взглянул на Ленина и видит, что Ильич побледнел и руки к груди прижимает.

Словно огнем обожгла догадка Никанора:

- Владимир Ильич, как же это вы с раненой рукой? Целую смену уголь рубили, а я вас не подменил?

Посмотрел туда, где стоял Ленин, - никого нет. Тихо в уступе. В одной руке крепко зажат обушок, в другой он о пласт оперся. Мало сделал. Уголь, который вырубил, пригоршнями измерить можно. Вся работа впереди.

И понял Никанор, что встреча с Лениным только почудилась ему. Улыбнулся Поломаный своим мыслям, стал рубить уголь.

Шахтеры очень удивились, когда Никанор Поломаный доложил, что вырубил всю полоску угля.

- Может быть, кто тебе помогал? - насторожились они.

- В самом деле, помог, - ответил спокойно  поломаный. - И знаете кто? Владимир Ильич Ленин!

И рассказал Никанор людям обо всем, что случилось с ним в ту смену.

Много воды утекло с тех пор. Заменили обушки отбойными молотками. А все равно не мог никто больше угля нарубить, чем тот шахтер, который в первом Ленинском уступе работал.

пришли на работу комбайны. Теперь уже угольная лава не стала делиться на уступы, прямая дорога открылась машинам. Теперь всю комбайновую лаву зовут Ленинской. И дела в ней, говорят, хорошо идут, потому что Ильич помогает.

(записал П. Скубко)

ШАХТЕРСКИЕ СКАЗЫ. Донецк, "Донбасс", 1987 год.

Газова підніжка від окупантів

Вкравши український газ, і в лютий мороз залишивши тисячі жителів Генічеська без опалення російська влада вкотре продемонструвала, що не збирається змінювати свою агресивну політику щодо України. Проте не меншу небезпеку для регіону несе неадекватна реакція на “газову кризу” й української влади.

«Спасибо Путину, он пообещал и дал газ. А так сидели и замерзали бы», - говорить на камеру схожий на класичного алкоголіка “житель Генічеська”. Моторошні сюжети про замерзаюче українське місто 5 січня заполонили всі центральні російські телеканали. В них повідомлялося, що з проханням забезпечити поставки газу міський голова Генічеська Олександр Тулупов звернувся ледь не до самого Президента РФ Володимира Путіна, після чого той “виходячи з гуманітарних міркувань” доручив “допомогти” українському місту.

Газу - труба

- Два дні ми сиділи взагалі без газу, - розповіла “Новому дню” жителька Генічеська Зоя Володимирівна. - В моїй п'ятиповерхівці перебої з ним бувають практично кожної зими. Тож нічого особливо нового, але зараз мене просто шокувала реакція людей. Навіть знайома мені сказала: “ Зоя, бачила, що Путін нам газ дав?” А я їй: “Таня, ти що, з глузду з'їхала? До чого тут Путін? Та й Росія сама б краще Криму електроенергію нарешті дала, там своїх проблем вистачає!

- Наші вихованці не мерзли, нормальну температуру в чергових групах ми підтримували, але в будинку, в якому я мешкаю, газу не було 2 дні. Температура в кімнатах опустилася до +9, - говорить завідувач генічеського дитсадку “Казка” Зоя Омельяненко. - Проте ніякої паніки  у мене не було, адже за мною стоїть колектив. Та й паніка нічим тут не зарадить.

Сам Олександр Тулупов заявив, що не звертався ні до Путіна, ні до будь-кого з російського чи кримського окупаційного керівництва. “Я мав розмову з цього приводу тільки з міністром регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України Геннадієм Зубком і його заступником Едуардом Кругляком. Саме на цьому рівні, я вважаю, нам вдалося вирішити проблему. І вже 5 січня місто було повністю з газом”, - пояснив він.

Приблизно 2200 генічан — переважно мешканців багатоповерхівок — перестали отримувати газ якраз під час лютих морозів, 2 січня. Зупинилися опалювальні газові котли і в центральній районній лікарні. За версією російських телепропагандистів, відвернути лихо вдалося виключно завдяки Путіну. Проте в жодному з їх сюжетів не було жодної краплі правди. Яка полягала в тому, що саме через дії російських окупантів в анексованому Криму геничани залишилися без газу.

- 2 січня ми насправді зіштовхнулися вже з наслідками “газової проблеми”, яка виникла ще 2 роки тому, коли внаслідок окупації Криму Генічеський район був від'єднаний від єдиної газотранспортної системи України, - коментує перший заступник голови Генічеської райдержадміністрації Олексій Сищенко.

Про те, чим загрожує геничанам ця ситуація ми  повідомляли ще у 2014 році. Адже районний центр разом із селами на Арабатській Стрілці завжди входив до газотранспортної системи Криму. Тупикова гілка газопроводу Генічеського району отримувала блакитне паливо зі Стрілкового газового родовища. В теплу пору року надлишки газу закачувалися до Глібовського підземного газосховища на території Криму, а взимку “поверталися” до Генічеська. Після анексії півострова використовувати Глібовське ПГС для зберігання і транспортування блакитного палива зі Стрілкового стало фізично неможливим.

-   У травні 2015 року кримська окупаційна влада відмовилася приймати надлишки нашого газу і перекрила засувку. А з настанням сильних морозів тиск у газогоні почав стрімко падати. І в першу чергу постраждали споживачі в найвіддаленіших його точках. Причому, якби ми відключили від газопостачання Щасливцеве і Стрілкове, це б не врятувало мешканців багатоповерхівок з мікрорайону в райцентрі, - додав Олексій Сищенко. - Більше того, коли 5 січня  газопостачання  було відновлене, вийшла з ладу газорозподільча станція в Щасливцевому. Я стільки матюччя наслухався від обурених жителів цього села! Вони вимагали терміново “включити” їм газ і не зважали на те, що в Генічеську люди 2 доби сиділи без нього. Але в той же день проблему в селі вдалося вирішити.

До чого тут “Хунта”

Відверто агресивні і брехливі сюжети навколо “газової кризи” в російських ЗМІ в Україні викликали миттєву реакцію. Мер Генічеська став героєм численних анекдотів і інтернет-жартів. До несподіваної слави новообраний міський голова ставиться з гумором. “Для нас головне, що місто отримало газ. А такий піар я сприйняв як благословіння. Адже він тільки додав популярності і слави нашому місту”, - зізнається Олександр Тулупов.

Проте 8 січня в російських ЗМІ з'явилося не менш гучне продовження генічеської історії. Вони оприлюднили телефонну розмову голови Генічеської РДА Олександра Воробйова з відомим російським пранкером (особою, яка займається телефонним хуліганством) Вованом, який видав себе за голову правління “Нафтогазу України” Андрія Коболєва. Чиновник розповів Вовану свою версію “газової кризи” і запропонував зробити спільну заяву з “Нафтогазом України” з відзначенням своєї заслуги у вирішенні проблеми. Причому, він так і не зрозумів, що його розводять, і повторно подзвонив фальшивому “Андрію Коболєву”, аби поскаржитися на  “прослуховання” попередньої розмови росіянами.

У те, що відомого своїми численними феєричними висловлюваннями Олександра Воробйова могли так запросто розіграти, у самому Генічеську мало хто сумнівається. Перевірити інформацію у нього самого нам не вдалося: 11 січня на робочому місці його не було, за словами працівників РДА, він перебував на лікарняному. “Мені теж дзвонили різні провокатори. Був, приміром, такий дзвінок: “Сань, привет! Меня тут задолбали российские телеканалы, ты можешь мне кое-что прокомментировать?» Від такої розмови я відмовився, намагаючись давати інформацію по телефону тільки перевіреним людям, не говорячи нічого зайвого. Мене ж елементарно могли підслуховувати”, - зазначив Олександр Тулупов.

Водночас саме сюжети про Генічеськ ненадовго повернули на російське телебачення призабуту антиукраїнську риторику про “криваву київську Хунту” і казкових страховиськ -”бандерівців”, яка активно використовувалася кремлівськими пропагандистами у 2014 році. Проте на відміну від тих подій новий виток антиукраїнської істерії, на моє переконання, був направлений не стільки на росіян, скільки на жителів Криму. Адже в умовах тотальної економічної кризи, стрімкого падіння рубля, небажання фінансувати окупований півострів і виборсуватися із затяжної енергетичної кризи, в якій опинився Крим після відмови Кремля від української електроенергії Москві була потрібна маленька “перемога”, яка б продемонструвала довірливим підданим “міць і велич” матушки-Росії.

- Безумовно, російська сторона заздалегідь підготувалася до цієї провокації. Але сьогодні її жертвою став Генічеськ, а завтра на нашому місці може опинитися будь-хто інший. Будь-якої хвилини така ситуація може повторитися в іншому регіоні області чи України, - наголошує Олексій Сищенко.

Частина геничан вважає, що через подібну російську пропаганду і провокації можуть з'явитися передумови для небезпечного розхитування ситуації в і без того непростому районі. “На жаль, у нас є люди, які сплять і бачать себе в Росії”, - визнає Олександр Тулупов. “У Генічеську є багато людей, які вірять у те, що проблему з газом допоміг вирішити сам Путін. Є й приховані сепаратисти, які розповсюджують інформацію, яка може нашкодити іміджу держави. Люди є різні. Але такі провокатори є в кожній країні”, - додає Олексій Сищенко.

Що робити далі?

Те, що будь-якої хвилини кримська влада може зупинити зворотню подачу газу зі Стрілкового родовища в Генічеськ, влада району не приховує. “Будь-коли Росія може знов розіграти “газову карту”. Адже глобально проблема так і не вирішена. До того ж, є закон про санкції, який забороняє співпрацю з будь-якими компаніями, які працюють в окупованому Криму і мають російську реєстрацію. В газовому ж питанні ми маємо дві компанії “Чорноморнафтогаз” - зареєстровані як в Україні, так і в Росії, а також українське ПрАТ “Пласт”. Домовитися їм між собою про поставки, зберігання і розмитнення газу неможливо, тому що офіційні контакти (з тими, хто працює на окупованій території) заборонені. Тож я ще в червні 2015 року, коли працював у виконкомі Генічеської міськради, казав, що людям треба казати правду. Що газу взимку у них не буде. А на мене всі дивилися криво: мовляв, “вибори ж на носу, що ти таке кажеш, та й зима буде тепла, все буде добре”. Але добре не вийшло”, - коментує голова Генічеської районної ради Андрій Євстратов.

Вирішити газову проблему Генічеська можна було б шляхом приєднання місцевого газопроводу до єдиної газотранспортної системи України. Але це займе не один рік і коштуватиме мільйони доларів. Адже цю газову гілку доведеться тягнути аж із Каланчацького району (біля 100 км). Про фізичну неможливість створити в Генічеському районі газосховище на кшталт Глібовського говорить і Олексій Сищенко.

- Єдиний вихід — максимально забезпечити весь приватний сектор райцентру опалювальними котлами, які б працювали на твердому паливі. Для цього можна і потрібно було б залучати державні кошти, - підсумовує Андрій Євстратов. - Райрада зі свого боку уже виділила 100 тисяч грн. на розробку проектної документації з установки таких котлів у центральній районній лікарні і двох генічеських школах. Будемо стучати во всі двері, просити допомогу з обласного і державного бюджетів аби до наступного опалювального сезону нам вдалося завершити всі ці роботи. Оскільки ЦРЛ і школа №3 є найбільшими споживачами природного газу серед закладів бюджетної сфери, тож це блакитне паливо можна було б направити мешканцям багатоповерхівок. І його б цілком вистачило для потреб району навіть в зимові часи пік.

“Адекватна реакція на загрози відсутня”

Коментує радник херсонського міського голови з питань інформаційної політики Катерина Гандзюк:

- Насправді рівень управління містом або районом не передбачає формування власної інформаційної політики і не має засобів для її реалізації. Генічеська РДА мала би рухатись у фарватері, який їй намітила Херсонська ОДА. Проте, той факт, що навіть після того, як всі посміялися з мера Генічеська Тулупова за схожою схемою посміховиськом став голова РДА Олександр Воробйов доводить, що на інформаційний аспект генічеської «газової кризи» ніхто в обласному керівництві не звернув уваги. Нам так і не вдалося почути хоч якоїсь адекватної заяви від єдиного сьогодні керівника області - голови Херсонської облради Андрія Путілова. Здається, він просто у відпустці і не має намірів відволікатися під час відпочинку на якісь дрібниці на кшталт Генічеська.

Найбільша ж небезпека такої неадекватної поведінки обласної влади в тому, що ми чітко побачили: вона не здатна оцінювати інформаційні загрози, уявлення не має про те, що відбувається за межами обласного центру і не проводить жодної контрпропагандистської роботи. Звісно, в наших соцмережах лише посміялися над недолугими російськими новинами, в яких газом Генічеськ “забезпечили” за наказом російського Президента, але ж в прикордонних із Кримом територіях Херсонщини досі практично відсутнє українське телебачення і місцеве населення з російських новин теж почуло саме цю версію про рятівника-Путіна. Проте низький рівень медіаграмотності всіх, навіть активних користувачів інтернету, не дозволяє опиратися російській пропагандистській машині. Без обласної влади, яка має вплив на телеканали, друковані і електронні медіа, та має для цього відповідний бюджет, нічого людям самим не вдіяти.

Фото автора.

надруковано в газеті "Новий день", №3 від 14 січня 2016 року