четвер, 29 жовтня 2015 р.

Уроки румунської


За чверть століття після повалення режиму жорстокого і недалекого Ніколае Чаушеску Румунії вдалося зробити значний стрибок уперед і обігнати Україну за рівнем розвитку.



«Не розумієш по-нашому? А навіщо їдеш до Румунії?» - щиро здивувався мій сусід в автобусі Кишинеу – Бухарест, який звернувся до мене румунською. Його подив можна було зрозуміти: серед усіх пасажирів цього автобусу я був єдиним володарем українського паспорту. «Після того, як був спрощений режим проїзду до Євросоюзу громадянам Молдови, стало значно простіше перетинати кордон. Більшість потрібних товарів ми тепер купуємо у Бухаресті. Той же одяг чи побутова техніка там значно дешевші, ніж у Молдові. Якщо треба, можу підказати адреси магазинів», - запропонував чоловік.

«Ангел із крилами у багні»

Увечері звичайного робочого дня на вулиці Панкота, що на північній околиці Бухаресту, не проштовхнутися. Десятки людей винесли прямо на тротуари і проїжджу частину стільці зі столами, щоб спокійно поспілкуватися з друзями і сусідами та трохи перепочити. Чоловіки час від часу бігають до сусіднього магазину за пивом, навколо граються діти. Всі з цікавістю дивляться на нас: у цій частині міста туристів можна побачити не часто. «Spasibo za pokupku» - ламаною російською дякує нам ввічливий господар крамниці. На моє питання пояснює, що пам’ятає деякі російські слова з часів СРР- Соціалістичної республіки Румунія, яка пала одночасно з режимом Чаушеску.



Виходець з селянської родини, злий «геній Карпат», «Сонце надії» до непізнаваності змінив вигляд румунської столиці. Задля власної втіхи він вирішив збудувати найбільшу адміністративну будівлю в Європі і абсурдний за своїм масштабом Народного дому. Заради цього довелося зруйнувати один із найгарніших і найстаріших районів Бухаресту – Уранус - з усіма його будинками і лікарнями, школами і храмами. Свої домівки втратили тисячі людей, а кількість тих, хто загинув безпосередньо при будівництві Народного дому досі невідома. За словами екскурсоводів Палацу парламенту (його нинішня назва), темп робіт був настільки вбивчим, що ніхто не мав часу вивозити рештки загиблих робітників, тому їх тіла просто бетонували у фундаментах.



«Сьогодні Народний дім, ця піраміда захланності Чаушеску, мармурова стодола на честь його пихи та божевілля, яка мала бути щирозлотим палацом, а виявилася для нього розкішним склепом – найбільша туристична принада Бухареста», - говорить відома польська журналістка Малгожата Реймер. Травма через знищення рідних домівок, улюбленого усіма Урануса виявилася настільки глибокою, що досі багато жителів Бухаресту ненавидять район з Народним домом і красивими фонтанами на бульварі Об’єднання, обходячи його десятою дорогою. Тож тут можна зустріти здебільшого туристів, приїжджих з провінції румунів і працюючих у цьому кварталі чиновників.
Натомість у районі вулиці Ліпскані – найстарішому на сьогодні в Бухаресті – завжди натовпи людей. Відвідати найвідомішу церкву румунської столиці – Ставрополеос, збудовану у ХVIII столітті монахом Іоаніке, Національний музей історії (на сходах якого стоїть пам’ятник оголеному римському імператору Траяну з вовчицею в руках) або посидіти в найвідомішому старому ресторані Ханул луй Манук чи в одній з численних тамтешніх кав’ярень приходить безліч бажаючих.

Незважаючи на те, що Бухарест може комусь здатися сірим і безнадійно спотвореним у часи комуністичного тоталітаризму містом, будь-хто тут зможе знайти собі заняття по душі або відкрити для себе затишні куточки румунської столиці. «За словами деяких людей Бухарест – це магічний реалізм. Маркесівський ангел із крилами у багні. А для мене він зажди непередбачуваний і гарний, - пише Малгожата Реймер. - У Бухаресті завжди можна знайти турецький дух. Адже колись він називався Білим Містом, бо кам’яниці блищали білизною штукатурки. До того ж, бульвари Балческу та Магеру побудували єврейські архітектори, які після війни зводили Тель-Авів».



Тут був Дракула

Утім, як ставляться до своєї столиці румуни можна дізнатися, виїхавши подалі від Бухаресту. Практично в жодній сувенірній крамниці ви не знайдете жодного товару, який міг би вам нагадувати про цей мегаполіс. Натомість значно більші почуття відчувають вони до Трансільванії – батьківщини Дракули (Влада Цепеша,  правителя Валахії), історичної області у Карпатах, яка лише у 1918 році возз’єдналася з їх країною. Саме Трансільванію, а не Бухарест вони називають уособленням  справжньої Румунії.
Проте, чим зараз живе ця країна? Здається, в Україні мало кого цікавить те, що відбувається по той бік південно-західного кордону. Подіям у Румунії практично не приділяють уваги вітчизняні медіа, у книгарнях дуже важко знайти літературу про неї, навіть путівники. Тож не дивно, що часом у українців дуже дикі уявлення про цю країну. «Не розумію, навіщо їздити в ту Румунію. Там же нема нічого цікавого, кругом сміття і бруд. Та й народ відповідний», - цілком серйозно заявила мені знайома журналістка з Нової Каховки.

Звісно, що її слова не мають нічого спільного з реальністю. Бо сьогоднішня Румунія – це країна з практично ідеальними дорогами, надзвичайно привітними людьми і неймовірна цікава для подорожей. Проїхавши нею більше 1,5 тисячі кілометрів я ніде не помітив звичних для України стихійних звалищ і розвалених житлових будинків. Усюди чисто, а практично в усіх містечках і карпатських селах Румунії добре розвинута інфраструктура: працюють магазини і ресторани, готелі і хостели, є центри надання туристичної інформації. Більшість продавців і персоналу костелів знають англійську, а вивчити хоча б основні румунські слова, для того, щоб замовити щось у ресторані, як на мене, взагалі не є проблемою.



В Румунії можна зустріти безліч туристів. Причому, найбільше серед них самих румунів. По дорозі нам зустрічалося чимало туристичних цікавинок, інформацію про які навіть в інтернеті можна було знайти лише румунською. Приміром, саме румуни нам зустрічалися найчастіше в гірському масиві Бучеджь, поблизу містечка Буштені. Відома ця місцина дивовижними природними скульптурами «Бабці» і «Сфінкс», які знаходяться на висоті 2238 метрів, на вершині гори Бабеле. Неподалік цього місця розташований знаменитий Хрест героїв, встановлений у 1928 році на честь солдатів, які захищали країну в часи першої світової війни. Цей найбільший в Європі хрест виготовлено зі сталі, і його можна помітити здалеку. А вночі, коли його підсвічують, складається враженні, ніби він висить у небі.

На Бабеле піднімається безліч людей. Щоб потрапити на підйомник нерідко доводиться вистоювати величезну чергу. І люди терпляче стоять по 3-4 години (в кожну сторону) заради зустрічі з дивом природи.



Але не лише заради мальовничих гір, озер і чистого повітря приїжджають до Румунії. Адже ця країна славиться своїми середньовічними містами, палацами, замками і фортецями. Щоб об’їздити хоча б основні місцеві пам’ятки, потрібно не менше двох тижнів! Приміром, у знаменитому гірськолижному курорті Сіная розташований один із найкрасивіших і найвідоміших палаців Європи – Пелеш. У цій колишній королівській резиденції, відкритій у 1883 році, нині працює популярний музей. Один із кращих музеїв розташований у Палаці Брукенталя в «улюбленому місті Дракули» - Сібіу. З ім’ям Дракули пов'язана й резиденція Влада Депеша – палац Бран. Варто відвідати й замок Корвінов XV століття у шахтарському містечку Худеноара – це одна із найвражаючих пам’яток усієї південно-східної Європи.



Нікого не залишать байдужими дивовижна церква в монастирі Куртя-де-Арджеш (XІV - XVІ ст.), одне з небагатьох у Європі повністю заселене місто-фортеця Сігішоара, старовинне місто Алба-Юлія, яке римляни називали Апулум. Колишня столиця доримської Дакії Сармізегетуза з залишками кам’яної фортеці і культових споруд І століття нашої ери. Руїни збудованої за наказом Влада Цепеша фортеці Поєнарі в горах Фегераш і безліч інших. Практично в кожному містечку або селі в Трансільванії можна зустріти щось несподіване і незабутнє: достатньо лише уважно роздивлятися по сторонах. Завдяки цьому нам вдалося побувати в місцях, інформацію про які можна зустріти далеко не в кожному путівнику.



Що ж стосується цін, то на більшість товарів вони менші, ніж в інших європейських країнах. Навіть Бухарест в цілому здався мені значно доступнішим, ніж Варшава або Таллінн (хоча в цілому Румунія трохи поступається за рівнем життя Польщі чи тій же Естонії) . Велика порція наваристого супу або мамалиги коштує приблизно 45-60 грн., чашка еспресо – 18-36 грн., бокал пива в кафе – 20-35 грн. Середня ж зарплата у країні становить біля 400 євро на місяць: серед найближчих країн менше отримують лише жителі Молдови, Македонії, Албанії, Болгарії і України.



Шлях до свободи

На відміну від Румунії, для проїзду в яку необхідна румунська або мультишенгенська віза, в сусідню Молдову українці можуть потрапити без будь-яких перешкод. А враховуючи падіння гривні, саме цю країну нині можна назвати найдоступнішим для нас «закордоном». Доступні ціни (а на деякі товари – приміром, на чудове молдовське вино навіть значно нижчі за українські), відсутність мовного бар’єру, невелика територія держави, яку можна спокійно об’їхати за лічені дні, могли б зробити дуже привабливою Молдову серед українців.

Мій візит у Кишинеу стався якраз напередодні розпочатої 6 вересня акції протесту на центральній площі міста. Мітингувальники вимагали відставки уряду і Президента, які, за їх словами, несуть пряму відповідальність за соціально-економічну кризу в країні. За оцінками організаторів, на цю, найбільшу акцію протесту в Молдові з початку 1990-х років, вийшло більше 100 тисяч осіб.

Попереджувальні ж акції і пікети почалися задовго до «кишиневського майдану». 4 вересня я став свідком пікету, який влаштували молоді люди прямо під будівлею уряду. «Ми вимагаємо і будемо вимагати повернення 1 мільярду євро, який був викрадений з одного з наших банків, а також реформування Антикорупційної комісії, Нацбанку, Генпрокуратури, Вищої судової палати, Апеляційної палати, Митної служби і заміни їх керівництва. Також ми за відставку Президента і уряду, які повинні у тому, що коїться в нашій державі», - розповіли вони.



Доволі нестабільною є ситуація й у самій Румунії. Багато експертів сходиться у думці, що реальних реформ у країні було зроблено небагато. Чи не найбільша критика дістається на адресу антикорупційних структур. Незважаючи на цілу низку гучних заяв і справ (нещодавно попався на хабарі мер Бухаресту Сорін Опреску), складається враження штучності цієї боротьби. Самі румуни кажуть, що успішна, хоча б суто зовнішньо, війна з корупцією була необхідна для входження країни у ЄС і отримання коштів до наближення її до європейських стандартів.

Хоча саме завдяки вступу до ЄС Румунії вдалося навести лад на своїх дорогах, побудувати нові автомагістралі, більшість з яких тепер проходять повз маленькі села, притягуючи сюди туристів. Країна, яка в часи комуністичного панування перетворилася в одну з найбідніших у світі (у 1980-ті роки в Румунії подавали електроенергію лише по кілька годин на добу, в магазинах не можна було купити найелементарніші продуктів, а про опалення взимку у містах годі було мріяти), за останні десятиріччя стрімко піднялася на ноги. І хоча до рівня Німеччини або Швеції за економічним розвитком їй ще дуже далеко, вона не пасе задніх в Європі.

Після десятиліть жорстокої диктатури Чаушеску тут мало в кого залишилося бажання створювати собі нових кумирів. На відміну від України, де з усіх білбордів дивляться політики усіх мастей і Росії, де від зображень їхнього нинішнього імператора, здається, ніде не можна сховатися, в Румунії нічого подібного не зустріти. Замість Путіна і якихось дрібязкових політиків там усюди зображення Дракули — найрозкрученішого бренда, який притягує туристів і приносить значні прибутки.



Натомість у Румунії, як і в Молдові, практично ніде не можна зустріти ідолів комуністичних часів — ні в назвах вулиць, ні в якихось памятниках. Навіть у Бухаресті єдиним місцем, де можна побачити портрет Чашуеску є знаменитий Музей румунського селянина, розташований на шосе Кисельова. А в центрі молдовської столиці на місці колишнього памятника Леніну ще у 2010 році було відкрито памятний знак “памяті жертв радянської окупації і тоталітарного комуністичного режиму”.

Відчувається, що і румуни, і молдовани шанують власну історію і охоче створюють свою нову міфологію (згадаймо того ж Дракулу), без огляду на інших. І в цьому сенсі Україні є в чому повчитися у своїх найближчих західних сусідів.

Фото автора

Каховка – Кишинеу – Бухарест – Сіная – Буштені – Брашов – Сігішоара – Гирда де Сус – Сармізегетуза – Бієртан — Брад - Алба-Юлія – Себеш – Худеноара – Дева – Сібіу – Крістіан – Орештіє – Поєнарі – Арефу – Куртя-де-Арджеш - Каховка

надруковано в газеті Новий день від 29 жовтня 2015 року, №44

суботу, 17 жовтня 2015 р.

Крым. Жизнь в оккупации

Радость крымчан от насильственного присоединения полуострова к России всё больше омрачает рост цен и жёсткие порядки, которые насаждает московская власть.



«У вас на Украине пришли к власти фашисты, вот почему мы отошли к России. И всё прошло по закону, никаких российских войск у нас нигде, кроме Севастополя, не было. Откуда им взяться? Нет их там и теперь, даже под Армянском и Перекопом», - убеждала меня на днях пожилая жительница Крыма, которую я встретил в автобусе Каховка – Чаплынка. Женщина возвращалась домой, побывав в гостях у родни на Херсонщине. Ни посещение Каховки, ни общение с местными жителями нисколько не изменило её взгляды. Насмотревшись телевизионной пропаганды у себя на полуострове, пенсионерка покидала материковую Украину в полной уверенности, что здесь живут враги, которых кормит Америка, мечтающие поставить её и других русских «на колени».

Несмотря на остановку прямого транспортного сообщения с Крымом, добраться до любой точки полуострова с «большой земли» сейчас – не проблема. Из Одессы, Николаева, Херсона и Киева налажены автобусные рейсы до административной границы. Очутившись на крымской стороне можно без проблем пересесть на нужный автобус. Причём, заплатить за проезд, скажем, из Новой Каховки до Феодосии можно при отправлении, гривнами.

Поделиться своими  впечатлениями о том, как сейчас живёт оккупированный полуостров, мы попросили жителей Каховки и Таврийска, которые только что вернулись с Крыма. Причины для поездки у них были разные: посещение родственников и юбилей окончания теперь уже бывшего cимферопольского медицинского института. «Не решили изменять традиции, а заодно и посмотреть, как живёт «Крымнаш», - объяснили они.

Первое, на что обратили внимание мои собеседники: процедура прохождения так называемой «российской границы». «Российские пограничники работают спустя рукава, из-за чего приходится периодически зависать на кордоне. В нашем автобусе, к примеру, они не заметили одну пассажирку и не проверили её документы. Ошибку заметили при выезде из "КПП", и нам всем пришлось ждать, когда россияне соблаговолят её исправить», - рассказала каховчанка Екатерина.

- Мы пересекали админграницу на машине и из-за того, что у российских пограничников «зависли» компьютеры, проторчали там больше полутора часов. При этом никто толком не объяснил причину задержки, - делится впечатлениями житель Таврийска Игорь. – Кроме того, на «российском КПП» всю важную информацию для людей почему-то тщательно скрывают. Из российских СМИ я много раз слышал о том, что запрещено провозить в РФ какие-то продукты из-за санкций. А на границе оказалось, что каждый совершеннолетний может спокойно ввозить, к примеру, 5 кг мяса и 3 литра водки. Причём, узнать об этом негде: никакой информации на стендах нет. Мы спросили у «пограничников РФ» и они ответили, что да, провозить можно.

По словам Екатерины и Игоря, в сентябре на южном побережье Крыма был огромный наплыв отдыхающих – преимущественно из российской глубинки.

- Из-за этого у нас даже возникла проблема. Моему другу нужно было добраться из Алушты в Симферополь, чтобы успеть на самолёт в Москву. Однако все автобусы в тот субботний день были переполнены, а купить заранее билет на обратную дорогу в самом Симферополе оказалось невозможно - его можно приобрести только на автостанции Алушты. Пришлось обращаться к услугам такси. За дорогу в 63 км до аэропорта таксист запросил 17 тысяч рублей (около 6 тысяч грн.) – и дешевле ни в какую. Пришлось платить за такси по цене авиабилета, - добавляет Игорь.

Ещё год назад мой собеседник оправдывал действия России по отношению к Крыму. После визита туда его мнение радикально изменилось. «Я общался со многими сокурсниками, друзьями и совершенно незнакомыми людьми – настроения у людей самые разные. Всё больше крымчан сейчас недовольны действиями России. Если говорить в процентном соотношении, то, по моим наблюдениям, где-то 50 на 50. Многие люди признают, что «референдум» в марте прошлого года был самой настоящей фикцией. Очень довольны разве что пенсионеры, поскольку Россия им резко увеличила пенсии, в 2,5-3 раза. Одна моя знакомая, проработавшая всю жизнь в милиции, получает пенсию в 38 тысяч рублей. А зарплата у сокурсника, работающего в частной поликлинике – 120 тысяч руб. При этом они жалуются на то, что потратить свои деньги на привычный для них отдых в Европе они не могут – ведь для этого нужно ехать за визой в Киев. Как оказалось, сложности с поездками в страны Евросоюза очень сильно напрягают тех крымчан, которые имеют хороший доход», - говорит Игорь.

В то же время стоимость коммунальных услуг и цены на большую часть товаров в Крыму продолжает расти. У многих урезаются пенсии и зарплаты. «Я разговорился в Симферополе с одним местным военным пенсионером. Он уверен, что «райская жизнь», которую устроила Россия крымчанам, в ближайшее время закончится. Тем более что РФ давно отличается гораздо более высокими ценами на коммунальные услуги и те же продукты, в отличие от Украины. Умные люди всё это понимают и готовятся к худшему, - продолжает Игорь. – Этот же человек мне также рассказал, что из Симферопольского аэропорта летают нелегальные пассажирские рейсы в Европу. Но то, что аннексия Крыма принесла полуострову больше беды, чем пользы, видно и так невооружённым взглядом. Проезжая на машине, мы видели совершенно выжженные мёртвые поля, которые засыхают без воды. Путин, конечно, обещает решить эту проблему. Но в это уже мало кто верит. Нечем поливать в Крыму даже клумбы на городских улицах – к примеру, в Саках засохли почти все цветы. Вкладывать в развитие полуострова Россия вряд ли станет: он им нужен исключительно как военная база. И это мы сполна ощутили на себе в тех же Саках. Россияне недавно восстановили находящийся в черте города военный аэродром, и от шума истребителей ночью невозможно было спокойно спать».


Фото из архива автора

газета "Новий день", 8 жовтня 2015 р. №41