ВІД «УКРАЇНСЬКИХ ШЕРИФІВ» ДО «ВУЛКАНА»

Наприкінці серпня у Бериславському районі розпочалися

зйомки нового фільму кінорежисера Романа Бондарчука

"Як вас звати? Ким ви працюєте? Де живете?"  — відповідати на камеру на такі прості запитання довелося всім учасникам кастингу, що був організований у Берислав­ському районному будинку культури. Знімальна группа повнометражного ігрового фільму з робочою назвою "Вулкан" шукала бажаючих зніматися у ньому. Натовпів охочих у РБК не спостерігалося, хоча на співбесіду приїжджали навіть із Нової Каховки і Каховки. Натомість зовсім інша картина спостерігалася у бериславських селах.

«На кінопроби йшли всім селом»

— Там, де є будинки культури, на проби приходили майже всім селом — як, приміром, у Тягинці. Дуже сподобалося нам Степне — у ньому присутнє відчуття віддаленості і краси степового села. Однак виявилося, що в цьому селі дуже мало жителів. Тобто, зібрати повний клуб для зйомок сцени концерту там буде неможливо — у Степне доведеться додатково везти людей. Але все одно знімати у цьому селі ми будемо, там є прекрасний хор, та й люди чудові і дуже дружні, — розповідає режисер Роман Бондарчук.

За його словами, зйомки проходитимуть переважно у Бериславському і частково у Нововоронцовському районах. Розпочалися вони 30 серпня і триватимуть 25 днів. «Сценарій ми почали писати 4 роки тому. Починався він як спостереження за родичем моєї дружини — дядею Вовою. Планували його як документальний фільм, однак коли почали роботу зрозуміли, що велика кількість важливих подій уже відбулася, тож їх неможливо відзняти в документальній формі. Ми вирішили, що ігрова форма підходитиме значно краще, адже в ній можна відтворити якісь минулі події або щось переставити місцями, вона більш яскравіша і більш концентрована. Проте на 80%  картина буде заснована на реальних подіях», — додає режисер.

Сюжет стрічки Роман роз­кривати не поспішає. «Якраз зараз ми з оператором Вадимом Ільковим намагалися розібратися з тим: про що ж цей фільм? Для мене це є якимось особистим досвідом пізнання цих степових місць, що знаходяться вздовж Каховського водосховища, і тих людей, які тут живуть, з їхньою особливою менталь­ністю і особливою мовою. Адже тамтешня реальність дуже відрізняється від того ж Олешківського району, я вже не говорю про якісь обласні центри України. Фільм «Вулкан» — це історія такого собі чоловіка 35 років, який приїжджає з Києва і через низку збігів застрягає в цих місцях. У нього глохне машина в степу, він йде шукати допомогу, поступово занурюється в навколишню реальність і, я так думаю, залишається в ній. Водночас це історія про фатум і кризу серед­нього віку та про те, як від неї можна вилікуватися, займаючись якимись простими речами», — стверджує Роман Бондарчук.

Під час підготовки зні­мальній групі довелося зі­штовх­нутися з деякими проблемами. «Приміром, я був упевнений, що в Берислав­ському районі вирощують багато кавунів. І в нашому сценарії все рясніє безкрайніми кавуновими полями, — зізна­ється режисер. — Але виявилося, що через низьку ціну на баштанні минулого року цьогоріч ніхто в районі їх не сіяв. Тож жодного кавунового поля на Бериславщині ми не знайшли. А ще здивували дороги. Я ніколи не думав, що вони можуть бути в такому жахливому стані, як між Новокаїрами і Нововоронцовкою. Ями там такі, що можна в них усією машиною в’їхати і даху не буде видно. Їдеш тією дорогою і бачиш перекинуті фури на узбіччі. Після однієї такої поїздки до Нововоронцовки треба потім 2 дні, щоб відхекатися».

Подарунок Старій Збур’ївці

Поки в Бериславському районі повним ходом йшли приготування до зйомок нового фільму Романа Бондарчука, 25 серпня в Херсоні відбувся довгоочікуваний показ його документальної картини «Українські шерифи». Відбувся він у рамках програми DOCU/ХІТ — нового проекту фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA. На показі були присутні члени знімальної групи і герої стрічки.

«Українські шерифи» стали одним із найпомітніших україн­ських фільмів останніх років. Він обійшов 30 міжнародних кінофестивалів і отримав одну з найпрестижніших нагород — спецприз журі найбільшого форуму документального кіно Європи IDFA. Картина розпо­відає про двох сільських шерифів зі Старої Збур’ївки Голопристанського району, які допомагають односельцям, не чекаючи на приїзд поліції чи представників районних служб.

«Вперше цей фільм ми переглядали на кінофестивалі у Празі, — розповіли «шерифи» Віктор Кривобородько і Володимир Рудьковський. — До цього ми ніколи раніше не дивилися документальне кіно, але нам дуже сподобалося. У Празі нас вразили деякі питання глядачів. Приміром: що у фільмі правда, а що зіграно? Але ж насправді там показано тільки те, що ми кожного дня робимо, показано життя таким, яким воно є».

За їхніми словами, коли знімальна група приїхала у село, вони спочатку ніяк не могли зрозуміти, чого ті від них хочуть. «Ми просто робили свою роботу, а вони прямували за нами, — згадують вони. — Дійшло до того, що всі в селі до них звикли. Іноді тільки питали нас: «А хто це з камерою був з вами?» Потім також питали: «А коли до нас приїдуть знімати знову?»

Після показу у Херсоні на героїв фільму очікував сюр­приз. Голова оргкомітету кінофестивалю  Docudays UA Світлана Смаль вручила їм подарунок: відеопроектор, динаміки, ноутбук і великий екран. «Я знаю, що у сільського голови Старої Збур’ївки Віктора Маруняка є кілька заповітних мрій. І одна з них — створити кіноклуб у селі, щоб можна було й у них показувати документальні фільми, — зазначила Світлана. — Натомість у сільському будинку культури не було необхідної апаратури, тож ми вирішили її подарувати. Сподіваюся, першим фільмом, який побачать жителі села, будуть саме «Українські шерифи».

Надруковано в газеті "Новий день" від 8 вересня 2016 року 

http://www.newday.kherson.ua/index.php/component/content/article/5-kultura/3681--l-r-lr.html

«Ви цю смерть бачили в очі»

День перемоги над нацизмом у Каховці відзначили за незмінюваним протягом багатьох років однотипним сценарієм.

Суттєве зменшення кількості антиукраїнської символіки під час масових заходів одразу кидалося в очі під час святкування Дня перемоги над нацизмом у Каховці. Кудись після заборони своєї партії зникли і комуністи, які особливо любили піаритися в цей день і розмахувати червоними прапорцями. Зникли інші партійні знамена, а їх місце зайняла державна символіка.

Вперше за всі роки під час вшанування пам’яті загиблих під час Другої світової в Каховці пролунали слова подяки країнам антигітлерівської коаліції, що здобули перемогу над нацизмом. На новому змісті Дня пам’яті і примирення і Дня перемоги у Другій світовій війні наголосив і міський голова Андрій Дяченко. «Він полягає в переносі акценту з історії військових дій на історію конкретних людей і в рівній пошані пам’яті кожного, хто боровся з нацизмом. Тож давайте пам’ятати, як незнайомі нам люди віддавали свої життя за нашу свободу і майбутнє. Вони щиро сподівалися, що таке горе, як війна, більше ніколи не спіткає нас», — підкреслив він.

Про те, що саме Україна понесла найбільші втрати під час Другої світової, нагадала присутнім голова Каховської міської ради ветеранів війни та праці Олександра Дар’їна. Однак на цьому вшанування пам’яті загиблих припинилося і пішли звичні виступи за незмінюваним багато років сценарієм. Та ж Дар’їна чомусь жодним словом не згадала про те, як починалася війна, як нацистська Німеччина разом зі своїм союзником Радянським Союзом у 1939 році вторглася у Польщу і, зокрема, на територію сучасної західної України. Сором’язливо промовчали промовці і про те, що підписання 7 травня 1945 року акта про капітуляцію Німеччини так і не принесло довгоочікуваного миру нашій землі і незалежності нашій країні. Не згадали, що десятки тисяч українців стали жертвами різноманітних військових агресій Радянського Союзу проти інших країн у 1945—1991 роках. А про те, що нині в державі триває війна і що частина території окупована «братнім» російським народом, за іронією долі, нагадав лише підприємець і депутат місь­к­ради минулого скликання від Партії регіонів Андрій Пенізов на орга­нізованому ним окремому заході для жителів міста. На відміну від минулого року, не знайшлося місця на головній трибуні і для жодного ветерана АТО.

Єдиним пронизливим виявився виступ благочинного Кахов­ського округу Новокаховської єпархії УПЦ протоієрея Миколи Бойка. Він нагадав, що перемогу у далекому 1945 році ветерани здобули ціною свого життя:

— Що змушувало їх це робити? Любов. Любов до свого народу і до своєї держави. Та й жоден ворог не приходив на нашу землю, щоб нес­ти любов, а не смерть. У ці дні ми святкуємо перемогу нашого Спасителя над адом і над гріхом. Він нам подарував Пасху, а ветерани подарували нам Пасху земну у ви­гляді Дня перемоги над ворогом. Ви цю смерть бачили в очі, боролися з нею і перемогли. Тож будьте живим прикладом для наших молодих поколінь і живіть як можна довше.

Оригінал статті - http://www.newday.kherson.ua/index.php/component/content/article/4-obwestvo/3442-2016-05-12-10-26-04.html

“У війні нема місця романтиці”

На найбільшої братній могилі Херсонщини пройшов урок пам'яті для школярів.

Скільки солдатів Другої світової війни поховано в братній могилі, що стоїть на місці ліквідованого в радянські часи села Соломки досі не відомо нікому. “Ніхто не забутий, ніщо не забуте” - цей головний пропагандистський девіз післявоєнних часів насправді завжди був пустопорожньою балаканиною. І понині велика кількість загиблих у тій далекій війні лежить непохованими в старих окопах. Досі невідома точна кількість померлих. Досі залишаються невідомими багато фактів і “незручних” жертв — навіть у Росії з більшості архівних документів часів Другої світової не знято грифу “цілком таємно”.

За словами жительки Червоноблагодатного Горностаївського району Тамари Козакової, у братній могилі в колишніх Соломках поховано 3620 бійців радянської армії. Така ж цифра вибита і на камені при вході в меморіал. Однак як говорить голова Червоноблагодатненської сільради Віктор Гудзоватий, у місцевій Книзі пам'яті вже налічується біля 5,5 тисяч імен похованих. “Кожного року десь на просторах колишнього СРСР люди дізнаються, що їх батько, дід бо прадід спочиває вічним сном у Соломках. І кожного року нам стають відомі нові імена”, - додає він.

На території лише однієї сільської ради розташовано 3 братніх могили: крім Соломків вони є в Червоноблагодатному і Ясній Поляні. “Саме тут у зиму 1943-1944 років йшли криваві бої. Тут загинуло біля 60 тисяч наших солдат і хліб, який ми їмо, виріс на їхніх кістках. Гітлер тримався за Нікопольський плацдарм для того, щоб мати сухопутний коридор у Крим. Зараз історія повторилася знову, і війна у Донецькій і Луганській областях почалася також через бажання сусідньої держави отримати дорогу на Крим”, - звернувся до присутніх на уроці пам'яті командир військово-історичного клубу “Каховка”, учасник АТО Анатолій Обелець.

Він нагадав, що в часи Другої світової війни радянська влада не вела облік загиблих солдат. “Протягом лише цього року наші пошуковики підняли з землі останки 90 воїнів. Усі вони — пропалі без вісти. Солдатські медальйони насправді існують лише для радянських фільмів про війну і для фентезі, адже замість них в СРСР з липня 1941 року видавали картонні книжечки”, - відзначив Анатолій.

За словами заступника голови Горностаївської райдержадміністрації Тетяни Ющенко, уроки пам'яті в школах району проводяться кожного року, однак у такому форматі — з виїздом на братню могилу в Соломки — це проводиться вперше. “Були запрошені учні з Горностаївки, Каїр, Заводівки, Костянтинівки, Маринського і Червоноблагодатного. Переконана, що подібні заходи потрібні, адже одна справа розповідати про події Другої світової на уроках в школі, а інша — там, де все можна побачити на власні очі”, - підкреслила вона.

Єдине, на що слід звернути увагу організаторів подібних просвітницьких заходів — на необхідності більш відповідального підходу до підбору виступаючих. Адже, м'яко кажучи, було дико слухати з вуст промовців, що Друга світова почалася для України 22 червня 1941 року, що німці напали на Радянський Союз без оголошення війни (це є відвертою брехнею) і що саме 9 травня 1945-го принесло нам мирне небо, свободу і незалежність. Адже десятки тисяч українців воювали з нацистами й у 1939-1941 роках і не згадувати про це — значить замовчувати подвиг ветеранів, які в “незручний” для когось час билися з окупантами. А говорити про “мирне небо” тоді, коли на сході України триває кривава війна - просто соромно.

- А взагалі подібні уроки пам'яті потрібні, щоб пам'ятати про ту війну, пам'ятати свою історію, - наголосив Анатолій Обелець. - І не вірте нікому, що у війні була присутня якась героїчна роматика. Нічого подібного в ній нема й близько.

Фото автора.

Надруковано в газеті "Новий день" 11 травня 2016 року, №20

“Добре, хоч траву не фарбуємо”

Чому побілка дерев, стовпів і бордюрів є абсолютно безглуздим розтринькуванням коштів, і навіщо це взагалі робиться.

Дивні речі кожної весни відбуваються мало не в кожному населеному пункті як Херсонщини, так і практично всієї України. З настанням теплих днів на вулицях з'являються “озброєні” щітками і ведерками з вапняним розчином люди і для чогось починають фарбувати дерева і бордюри в ядовито білий колір. Чималі гроші платників податків витрачають на це комунальні підприємства, школи, дитсадки, лікувальні заклади. Водночас у жодній іншій європейській країні подібної весняної “традиції” нема й близько. Що не заважає їхнім містам і селам виглядати значно охайніше за наші.

“В процесі урбанізації сільського, переважно українського, етносу виникла за часів СРСР дивна міська традиція: малювати до свят не лише дерева, але й стовпи та бордюри. Без огляду на історичну смерть комунізму цю традицію свято бережуть. І незважаючи на те, що бордюри давно пощерблені, а шкідники так і не призвичаїлися повзати стовпами, напередодні свят декалітри вапна витрачаються на цю безглузду, але вже ритуальну процедуру”, - писав в одному зі своїх есеїв відомий український письменник Юрко Іздрик.

Навіщо ж узагалі їх білити? Ми спробували відшукати відповідь на це запитання, однак наші спроби так і не увінчалися успіхом. Поставило воно в тупик навіть комунальників!

- Я ніколи не задумувався над таким питанням. Усі завжди білили дерева і бордюри, от і ми білимо, - розповів працівник одного з комунальних підприємств області, який попросив не вказувати його імені. - Навіщо білять дерева — можна зрозуміти. Вапно дозволяє вбити грибок і шкідливих комах, що живуть у корі. А бордюри і стовпи, мабуть, фарбують для краси. Або, можливо, щоб п'яні могли знайти за ними дорогу додому і не потрапити під машину.

Нерідко традиція фарбування в біле досягає абсурду. Приміром, днями в соціальних мережах набула популярності фотографія недбавло побілених чи то камінчиків, чи то залишків від бордюра в центрі Каховки. Жодного затишку і красоти подібний “ЖЕК-арт” місту зовсім не додає. Радше навпаки. Адже насправді всі неприродні білі елементи на газонах, в парках і скверах створюють візуальний шум. Часом однієї побілки достатньо, аби зруйнувати затишність будь-якої вулиці і повернути їй потворного “совкового” вигляду.

Як розповів майстер дільниці з благоустрою каховського комунального підприємства “КТП” Сергій Пєстов, виконувати всі ці роботи їх зобов'язує виконавчий комітет міськради. “Ми лише виконуємо його рішення №64 “Про проведення двомісячника по благоустрою та культуроутриманню міста Каховки” від 15 березня 2016 року. Більше ніяких документів або регламенту щодо процедури фарбування бордюрів або стовпів у нас нема”, - зазначив він.

На жаль, назване рішення виконкому теж не дає відповіді на жодне з запитань. У ньому можна дізнатися тільки те, що робиться це “з метою поліпшення санітарного стану та благоустрою території міста” і встановлюється термін на фарбування бордюрів вапняним розчином. А навіщо ж тоді біляться дерева і стовпи? Чому біляться тополі і каштани, а берези, ялинки і платані — ні? І де вказано, що їх треба розмальовувати саме вапняним розчином і саме в білий колір, а не синій чи зелений? І якщо вапно справді захищає дерева від шкідників, то чому ніхто не білить зелені насадження в лісі, і чому шкідники, які дуже бояться вапна, закінчуються з географічними кордонами України і країн колишнього СРСР?

- Побілені дерева і стовпи для нас є символом наведеного порядку, - пояснює міський голова Таврійська Микола Різак. - Ми ж хочемо, щоб наше місто, вулиця або двір виглядали охайними? Тож побілка це не просто побілка. Перед нею проводиться прибирання всього бруду, що накопичився за зиму. Нам же хочеться навесні більше світла! А білі бордюри і дерева — це просто підведена риска після уборки території. Саме це і називається побілкою.

- Фарбування вапняним розчином ні від яких шкідників дерева не захищає. Існує безліч інших методів захисту рослин, і побілка точно не входить в їх число, - констатує директор державного підприємства “Каховське лісове господарство” Микола Мамроцький. - Як на мене, питання фарбування чогось у білий колір на території міста є, радше, питанням суто естетичним. Але добре, що хоч траву не фарбують.

Як стверджують журналісти київського видання “Хмарочос”, традиція фарбувати у білий колір дерева і елементи міського благоустрою походить з радянської армії. Саме там уперше з'явилася справжня любов до побілки бордюрів і стовпів, бо це, мовляв, створює ілюзію доглянутості і “вічного параду”. “Крім того, це може розглядатись, як спосіб зайняти чимось солдатів та привчити їх до дисципліни. Пізніше білі дерева стали обов’язковим атрибутом радянських суботників навесні у містах, звідки й стали вважатись нормою та перекочували у свідомість громадян, як абсолютно нормальне щорічне явище”, - зазначають автори матеріалу“Чому білити бордюри — це ледача радянська практика?”

Як бачимо, побілка є безглуздою справою, на яку витрачаються чималі кошти і зусилля. Замість того, щоб робити нормальні бордюри, якісні клумби і нормальне мощення на тротуарах, замість того, щоб доглядати за деревами так, аби їх не знищували шкідники керівники практично кожної громади Херсонщини (та й України загалом) заохочують комунальників до неефективної імітації своєї роботи. “Головне, щоб було побілено”, а там хоч трава не расти.

Мимоволі згадується епізод з “Аліси в країні Див” Льюїса Керрола, персонажі якої фарбували троянди в червоний колір, бо помилково висадили білі. Тож, мабуть, таки добре, що у нас не здогадалися фарбувати щовесни хоча б квіти і траву...

Фото автора і з сторінки https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1107331172657033&set=pcb.1185299101502844&type=3&relevant_count=2

надруковано в газеті "Новий день" №19 від 4 травня 2016 року

За крок від лінії розмежування

За два роки неоголошеної війни на сході жителі Маріуполя і навколишніх сіл так остаточно і не позбулися проросійських настроїв.

“Не розумію, що цій Росії ще треба? Захотіли — війну відкрили. Але одну війну я вже пережив: коли почалася Друга світова, мені було 7 років. І цю переживу... Мабуть”.

Будинок 81-річного жителя Олександра Потрехалічева з села Пищевик Волноваського району Донецької області розташований зовсім поряд від лінії розмежування з територією так званої “ДНР”. Найближча від його будинку лісосмуга вже контролюється російськими окупантами і ополченцями. Під час боїв біля подвір'я розривалися снаряди. “Повибивало шибки. Бачите, досі не закриті? Зараз, наче, тихіше стало, але все одно бахкають — чутно постріли”, - каже Олександр Андрійович.

“Продуктами ділилися військові”

Напроти його будинку знаходиться КПВВ “Пищевик”. Тисячі людей щодня перетинають адміністративну межу між Павлопільською сільрадою і неконтрольованою українською територією. “Ніяких незручностей таке сусідство мені не доставляє. Хоча з самого Пищевика з початком бойових дій виїхало чимало людей, залишилися самі старі. І я тут мешкаю з хворою жінкою — куди ми вже поїдемо звідси?” - розводить руками Олександр Потрехалічев.

Коли два села — Пищевик і Павлопіль - находилися на так званій нейтральній зоні, його жителі були в прямому сенсі відірвані від цивілізації. Закрився навіть єдиний у сільраді магазин. Люди виживали лише завдяки українським військовим, які ділилися з ними хлібом і тушонкою. Продукти видавалися власниці крамниці, а та розподіляла їх між своїми земляками.

З відкриттям наприкінці 2015 року КПВВ “Пищевик” (замість старого “Гнутове”) магазин відновив роботу. “Коли два роки тому назад почалися бойові дії тут нічого вже не можна було купити. А взагалі було дуже страшно навіть з дому вийти, - розповіла молода продавчиня крамниці. - Ми тоді всією родиною сиділи в льосі, тому що навколо постійно літали снаряди. Особливо страшно було двом моїм молодшим сестричкам, тож ми були змушені виїхати з Павлополя. А тепер я вирішила повернутися, бо начебто все затихло. Хоча в саме село люди повертатися не поспішають. Колись тут було багато дітей, багато молоді. Тепер з них нікого тут не зустрінеш”.

“Догляд речей — найменше зло”

Щодня КПВВ “Пищевик” перетинає до 2 тисяч осіб і 500-700 автомашин. “На іншому КПВВ - “Новотроїцьке” - пасажиропотік значно більший, оскільки через нього здебільшого люди їздять у Донецьк. Його щодня перетинає близько 6-7 тисяч чоловік”, - говорить начальник прес-служби, помічник начальника Донецького прикордонного загону Світлана Савчук.

За її словами, мета поїздок людей на непідконтрольну українську територію — різна. Багато хто проживає на території так званої “ДНР”, а працює в Маріуполі, часто виїжджають провідати родичів, що залишилися по інший бік від лінії розмежування.

- Я сам живу у Приморську, а діти в Маріуполі, постійно їжджу до них, - чистою українською пояснює водій однієї з машин, що чекає своєї черги на контрольному пункті. - На “тій” стороні (контрольованій окупаційними військами) доводиться стояти значно довше, ніж тут. Без кінця перевіряють багажник , скоріш би все це скінчилось!

- Усі тут в основному до родичів їздять! - говорить інша жінка, яка чекає на перевірку документів. - Перетинаємо цей КП часто, і це займає багато часу.

- Догляд речей — найменше зло з тих, що тут кояться. Яке найбільше? А ви і самі знаєте це краще за мене, - відповідає на мої запитання нервовий чоловік середніх років.

Чим живе Маріуполь

Ставши, фактично, прифронтовим містом Маріуполь нині живе своїм життям. Тут майже не відчувається того, що буквально за кілька кілометрів від центру йдуть обстріли: працюють магазини, музеї, в парках граються діти, а саме місто охайне и чисте. Близькість війни відчувається хіба що в деталях: в характерних білбордах на вулицях, оголошеннями про набір до Маріупольського загону морської охорони, попередженням у магазинах про заборону продажу алкоголю після 20.00, чергами “туристів” із “ДНР” біля банкоматів, що знімають отримані пенсії і соціальні виплати.

Нині в Маріуполі прожиає 470 тисяч осіб, до яких приєдналося біля 90 тисяч переселенців із зони бойових дій. У місті працюють два великі підприємства, працівники яких отримують доволі непогані зарплати. Приміром, на комбінаті імені Ілліча середня заробітна плата торік становила трохи більше 8 тисяч грн. Та й сам Маріуполь не залишає враження бідного міста: відчувається, що гроші тут водяться.

Навіть за два роки від початку неоголошеної війни на сході чимала кількість жителів Маріуполя так і не вилікувалася від “любові до Росії”. “Дуже часто в автобусах чи трамваї можна почути прокльони на адресу українських військових і слова захоплення діями Путіна. Переважно про це говорять люди літнього віку. Хоча доволі сепаратистськи налаштовані і працівники місцевих заводів, які тримаються за свої місця і не бажають йти захищати рідний край від окупантів. Часом буває дуже соромно, коли бачиш велику кількість військових, які приїхали сюди з різних регіонів України, а маріупольців серед них майже нікого”, - у приватній розмові зі мною поділився військовослужбовець з Маріуполя.

За товаром — на “ненависну” України

Про не надто патріотичні настрої місцевих багато можуть розповісти і прикордонники. “Скільки разів ми зустрічалися з таким, - говорить Світлана Савчук. - Недавно жінка на одному з КПВВ почала на телекамеру розповідати, яка погана українська армія і як в Україні все жахливо. Але це не заважає їй постійно приїжджати в “ненависну Україну” на закупи і для отримання соціальних виплат. Буває, що наші хлопці-прикордонники за одну зміну стільки прокльонів вислухають на свою адресу! Памятаю, одна жіночка з двома дітьми на КПВВ накинулася на журналістів: мовляв, “ви неправду показуєте, і що взагалі всі ці люди тут роблять?” Хоча люди трапляються різні. Якось ми дали нашу українську газету чоловікові, що їхав з дружиною у Сніжне, на неконтрольовану територію, і він попросив дати ще для знайомих. Тобто, трапляються люди свідомі, які розуміють, що в на неконтрольованих українських територіях відбувається щось не те”.

- Відчувається, що люди дуже сильно піддаються російській пропаганді. Кажуть і питають різне: приміром, “а чи правда, що в Україні відмінили 9 травня?” Коли відповідаєш, що разом із Днем Перемоги почали відзначати і 8 травня — дивуються, - додав прикордонник на КПВВ “Пищевик”.

- Власне, людей можна зрозуміти, бо вони все життя тут прожили, а тепер, щоб відвідати рідних їм треба проходити “якісь” КПВВ, миритися з перевіркою речей і документів. Всі ці процедури проходять доволі швидко, але ж час усе одно займають! Проте такі заходи є вимушеними, - коментує Світлана Савчук. - Трапляється багато випадків незаконного переміщення. Буквально вчора (розмова була 11 квітня, - прим. автора) у подвійному днищі автівки прикордонники виявили різноманітного товару на 274350 гривень. Дуже часто люди перевищують дозволені норми перевезення продуктів чи особистих речей або намагаються провезти своїх дітей без необхідних документів. Неодноразово виявлялись і наркотичні засоби. З тиждень тому на КПВВ “Новотроїцькому” було вилучено півкіла маріхуани.

“Везу куму, свату, брату”

- В середньому огляд транспортного засобу триває від 3 до 7 хвилин, - констатує інспектор прикордонної служби І категорії Тарас Гринишин. - Що ж стосується вантажу, то люди в основному везуть особисті речі. Навіть коли бачиш у чиїсь валізі 10 айфонів або багато одягу з бирками, тобі відповідають: “Це все моє” або “Везу брату, куму, свату”. Доводиться вилучати.

Небезпека на території Пищевика підстерегає постійно: після відкриття тут КПВВ наші прикордонники вже двічі виявляли диверсійо-розвідувальні групи противника.

«Нести службу тут доволі небезпечено, бо КПВВ “Пищевик” знаходиться дуже близько до лінії розмежування. Наші “друзі” сидять дуже близько від нас, тож прикордонники ризикують кожного дня, вже навіть перебуваючи на цій території. Ця ділянка далеко не спокійна, практично кожного дня чутно обстріли з важкого озброєння, але разом зі Збройними силами нам вдається тримати ситуацію під контролем”, - підкреслює Світлана Савчук.

На “Пищевике” несуть службу прикордонники, переважно з західної України. А КПВВ “Новотроїцьке” сформований здебільшого з місцевих. За словами Світлани, це було зроблено задля того, аби зменшити напругу, адже місцеве населення переважно російськомовне і на українську часом ставиться непередбачувано. Проте на думку Тараса Гринишина, мова йде не стільки про вороже ставлення до українського, скільки про людський фактор. “Особисто я не б не сказав, що до нас ставляться вороже через те, що ми не говоримо російською”, - підкреслив він.

Фото автора.

Херсон - Маріуполь

Надруковано в газеті "Новий день" №18 від 28 квітня 2016 року

Блог Олега Батуріна: Как украсть миллиард

Блог Олега Батуріна: Как украсть миллиард: В международную аферу по незаконному выведению миллиардов из молдавских банков, приведшей к многотысячным акциям протеста и отставке прави...

Как украсть миллиард

В международную аферу по незаконному выведению миллиардов из молдавских банков, приведшей к многотысячным акциям протеста и отставке правительства Молдовы, оказались вовлечены жители Херсонщины.

«Я не знаю, что вам сказать… Я не знаю ничего… Вы что, хотите, чтобы моего сына убили? Убили те, кто его использовал?»

Небогато обставленная квартира в обычной советской девятиэтажке в обычном микрорайоне Новой Каховки. Её хозяйка – усталая женщина лет 60 – выглядит крайне испуганной. На наши вопросы отвечает неохотно и сбивчиво. К сожалению, её сына – Олега Степанца дома не оказалось. Договориться о встрече по телефону с ним тоже не удалось.  А между тем именно он оказался вовлечён в скандальную историю с выводом баснословных денежных сумм из молдавского «Banca Socială».

Олег Степанец (в некоторых документах его фамилия фигурирует также как Стефанец) был одним из участников «внеочередного общего собрания акционеров BC «Banca Socială» S. A.», которое, согласно протоколу собрания состоялось 26 ноября 2014 года в Каховке Херсонской области. На нём было принято решение обязать и. о. президента банка Наталью Рахуба заключить договора цессии, которые касались уступки прав требований по целому ряду кредитных договоров на сотни миллионов евро. В общей сложности при помощи этой схемы из Молдовы был выведен без малого 1 миллиард евро.

Мы предполагали, что упомянутые в «протоколе внеочередного общего собрания акционеров» жители Херсонской области могли даже не знать, что стали участниками одной из самых масштабных за последние годы афёр по отмыванию денег. Поэтому решили их разыскать, чтобы выяснить, как они оказались акционерами молдавского банка и могли ли иметь какую-то долю за участие в схеме. В самом расследовании принимали участие журналисты из Украины, Молдовы и Латвии.  В итоге мы пришли к выводу, что невольным соучастником молдавских мошенников и их украинских подельников мог стать практически каждый.

«Прогорает банк, нужны паспорта»

Неприглядный обшарпанный домик в частном секторе в Каховке. Живущие с ним по соседству даже не догадываются, что именно там обитает крупный акционер молдавского «Banca Socială» Сергей Андрийчук. Для того, чтобы приобрести его акции 17 апреля 2013 года он получил кредит в 655 тысяч евро у зарегистрированной в Панаме компании «Tamlyn Group Corp.» Вместе с ним по такой же схеме и в то же время совладельцами молдавского банка стало ещё четверо граждан Украины — жителей Каховки и Новой Каховки, заплатив примерно по 650 тысяч евро каждый: уже упоминаемый Олег Степанец, Татьяна Бойко, Светлана Петренко и Иван Костянко.

Все они фигурируют в «протоколе внеочередного общего собрания акционеров банка» от 26 ноября 2014 г. Подписывал этот документ на правах «председателя собрания» Сергей Андрийчук. Согласно протоколу, секретарем собрания была Татьяна Бойко, а тремя членами комиссии по подсчету голосов Иван Костянко, Светлана Петренко и Олег Степанец. 

Впервые упомянутые фигуранты истории всплыли в наделавшем много шума в Молдове аудиторском отчёте американской компании “Kroll”, который пролил свет на масштабные хищения в местных банках. «Ряд украинских и российских физических лиц приобрели пакеты акций «Banca Socială» в мае 2013 года, причём каждый из них является представителем низших социальных слоёв общества. Пятеро из упомянутых лиц зарегистрированы в Херсонской области, в том числе Сергей Андрийчук и Татьяна Бойко. Все они являются не типичными инвесторами, купившими относительно крупные пакеты акций в молдавском банке за счёт кредитов от оффшорных компаний через счета в латвийском «Pasta Banka», - отмечается в отчёте “Kroll”, обнародованном в мае 2015 года спикером парламента Молдовы Андрианом Канду (подлинность отчёта позднее подтвердит Нацбанк Молдовы).

- Ни о каком молдавском банке или панамской фирме я никогда не слышал. Да и подпись на протоколе собрания акционеров совсем не моя, - растерянно отвечает на наши вопросы Сергей Андрийчук, демонстрируя оригинал своего паспорта.

Его подруга Ирина (имя изменено) оказывается более разговорчивой. Она вспомнила, что паспорт и её, и Сергея не раз находился в чужих руках. И не исключает, что их персональными данными вполне мог кто-то воспользоваться.

- Мой паспорт был в залоге в соседнем магазине, где я задолжала за продукты 200 гривен. Потом к нам приехал один знакомый, Олег С. вместе со своим приятелем Романом. Он рассказал о том, что прогорает какой-то банк или что-то в этом роде, и что нужны наши паспорта. Объяснил, что наши имена нигде не будут фигурировать, и если всё выгорит, то мы получим по тысяче гривен. В итоге он ничего нам не дал, а паспорта пришлось забирать со скандалом. Я даже в милицию обращалась, чтобы они помогли. А этот Роман говорил: «Вы ничего не докажете. Вам проще написать заявление об утере паспорта». Но мы насели на Олега и только тогда нам отдали паспорта, - рассказала Ирина, добавив, что упомянутого ею Романа можно найти на каховском рынке, где у него есть своя торговая точка.

При встрече Роман не стал отрицать, что брал паспорт, сходу вспомнил Сергея Андрийчука («О, так это ж Белка!»), но полностью опроверг свою причастность к истории с молдавским банком. В подтверждение своих слов он предложил встретиться с Олегом С., о котором упоминали Андрийчук и его подруга. 

Добротный дом Олега явно указывал на достаток его владельца. Однако на вопрос, чем он занимается, мы услышали в ответ: «Ничем». Оба собеседника стали утверждать, что есть масса способов получить персональные данные и паспорта (как оригиналы, так и их ксерокопии) в нужном количестве.

- Если вам нужны копии паспортов, то их можно купить за 300 гривен в местном отделении банка (Роман озвучил, в каком именно, - прим. автора). Не проблема найти и оригиналы паспортов. Вы только свистните и люди завтра принесут их столько, сколько нужно. Дайте нормальную сумму – 500 гривен за каждый паспорт и вы их получите. Хоть десять, хоть сто. А их владельцы просто пойдут напишут заявление об утере, и никаких проблем, - объяснили собеседники.

История о выведенном с Молдовы миллиардом их заинтересовала не на шутку. Однако из общения с ними сложилось впечатление, что и Олег, и Роман имели явно смутное представление о том, в какую историю попали.

Впрочем, разговор с матерью Олега Степанца заставил нас усомниться, что абсолютно все «акционеры» не догадывались о том, что происходит. Женщина была не удивлена интересом к её сыну и утверждала, что умоляла Олега не ввязываться в тёмные истории. По её словам, сын сейчас безработный и подрабатывает, как придётся.

- Меня давно беспокоит эта ситуация, с самого начала, но я не знаю, что сказать. Я боюсь навредить своему ребёнку, - призналась она нам. – Я не знаю, кто его в эту историю сунул… Он же не получал ничего, ни одной копеечки!.. Вы думаете, он знает, кто его подставил? Он сам всего этого боится! (смотрит на копию протокола собрания акционеров) Вроде, подпись не его, а там, кто его знает – как его использовали!

…Во время разговора с матерью Олега мне на мобильный позвонил Роман из Каховки. «После того, как вы побывали у Белки, к нему приезжала милиция из Херсона. Думаю, они идут по вашим следам, поэтому поспешите найти всех, кто вам нужен». Позднее Ирина, подруга Сергея Андрийчука, расскажет, что никакой милиции у них не было. «Сразу после того, как вы побывали у нас, приезжали Роман и Олег, спрашивали, не давали ли мы какие-то данные. Они спокойно поговорили с Сергеем и уехали». Вполне вероятно, что они успели предупредить Олега Степанца и остальных фигурантов этой истории с целью удостовериться, что те не пойдут жаловаться в полицию.

“Вышки Бойко”, муж Жасмин и все-все-все

Жители Херсонщины были не единственными, кто вольно или невольно оказался вовлечён в схему по отмыванию денег. В большинстве случаев это были сами граждане Молдовы. «Люди привлекались самые разные: бомжи, пенсионеры, таксисты», - ещё в апреле 2014 года заявил глава Высшей судебной палаты Молдовы Михай Поалелунжь.

Но настоящий скандал в Молдове вызвала публикация ряда документов, проливающих свет на аферу с «Banca Socială», в том числе, протокола якобы проведённого в Каховке внеочередного собрания акционеров. Все они были обнародованы в марте 2015 г. депутатом парламента Молдовы Игорем Додоном. Также в истории оказались замешаны два других молдавских банка -  «Banca De Economii» и «Unibank».  Возглавляемая Додоном Партия социалистов инициировала создание специальной следственной парламентской комиссии по расследованию действий Нацбанка Молдовы вокруг всей этой истории.

Из обнародованных документов видно, что 25 и 26 ноября 2014 года, “Banca Socială” выделил кредит пяти компаниям на общую сумму в 5,6 миллиардов леев, 333,5 миллионов долларов и 134 миллиона евро. Общая же сумма на момент выделения концессии составляла 13,3 миллиарда леев. “Общее собрание акционеров в Каховке, о проведении которого, кстати, не было извещено в СМИ как того требует законодательство, решает, что обязательства этих пяти фирм перед банками берёт на себя третья сторона, а именно оффшорная компания "Fortuna United LP (United Kingdom)". На деле это означает, что кредиты будет возвращать неизвестная фирма, зарегистрированная в оффшоре. И, как следствие, возврат 13 миллиардов остается под большим вопросом!» - отметил в своём личном блоге Игорь Додон.

По его информации, большинство операций по выводу денег из Молдовы произошло на следующий день после собрания акционеров, а именно 27 ноября между 21.00 и полночью. В тот же день в Яловенах, неподалёку от Кишинеу, была найдена сгоревшая инкассаторская машина, принадлежавшая обслуживающему  «Banca de Economii» охранному агентству. Как заявили представители Генпрокуратуры Молдовы, «вероятно вместе с машиной сгорели находящиеся в ней документы (170 папок с кредитными контрактами), касающиеся скандальной транзакции по выводу активов на 18 млрд. молдавских леев (17% всех банковских активов страны)». «Автомобиль был угнан, когда водитель вышел из него, чтобы выйти в туалет. Денег в машине не было, исключительно документы. Причём, в деле были замешаны очень влиятельные лица», - процитировало слова прокурора Виорела Мораря молдавское издание «NewsMaker».

Проведённое позднее журналистское расследование раскрыло множество других интересных фактов. По информации авторитетного молдавского издания «Ziarul de Gardă», «европейскими воротами» для перенятия контроля над тремя банками из Молдовы служили три латвийских банка - «ABLV», «PrivatBank» и «Pasta Banka». Причём, все три молдавских банка из-за мошенничества в размере около 1 млрд. евро были впоследствии ликвидированы.  «Кульминацией карусели займов на покупку акций трёх молдавских банков стала серия событий, произошедшая в ноябре 2014 года. Именно тогда деньги из них начали путь в другие малоизвестные оффшорные фирмы через те самые латвийские банки. Четыре фирмы, принадлежащие Илану Шору (один из крупнейших предпринимателей Молдовы, миллионер и муж поп-певицы Жасмин, - прим. автора), перевели через них деньги в период с 1 по 24 ноября 2014 г. с выведением 13 млрд. леев», - отмечает «Ziarul de Gardă» в статье «Молдавский миллиард через три латвийских банка».

Упоминается в ней и «каховский след»: «С 2012 года лица с российским и украинским гражданством купили акции «Banca Socială», взяв кредиты в размере 650000 евро каждый в оффшорных компаниях из Доминиканской Республики, Панамы и Белиза через «Pasta Banka», - сообщает «Ziarul de Gardă» и называет имена уже известных нам пятерых жителей Херсонщины.

«По данным шотландских СМИ, у оффшорных фирм, предоставивших деньги этим малоизвестным лицам — шотландские адреса, расположенные недалеко от других оффшорных фирм, связанных с компаниями, принадлежащими Владимиру Плахотнюку (известный молдавский политик, - прим. автора). В качестве источников кредитования для покупки акций «Banca Socială» были фирмы «Jet-Tech Industries» Ltd и «Manitoba Management», которые осуществили трансферты через «Pasta Banka» с августа по ноябрь 2012 года в размере 23 миллионов леев», - пишет «Ziarul de Gardă».

Кроме того, по этой же схеме выводились не только молдавские, но и российские деньги. Как утверждает российское издание Коммерсант.ru, с её помощью с 2010 по начало 2014 гг. из страны было выведено $18,5 млрд. (статья «Обнальный сектор экономики» от 14 декабря 2015 г.).

В этом же расследовании вновь упоминается имя Владимира Плахотнюка, а также  ещё одного известного молдавского миллионера Вячеслава Платона. «Имя Плахотнюка в Молдавии связывали с рейдерскими атаками на ряд крупнейших банков страны, а, согласно материалам румынского Минюста, компании, аффилированные с Плахотнюком, фигурируют в деле о торговле оружием, в рамках которого был арестован и осужден в США Виктор Бут. А Платон, кроме Молдовы, известен и в Украине: он входил в команду юристов, которая скандальным образом пыталась взыскать долги и обанкротить крупные украинские энергетические компании "Энергоальянс" и "Энергоатом". "Платон не без основания считается главным рейдером СНГ. У него работают очень квалифицированные юристы, которые выискивают несоответствия в законодательстве, прорехи, недоработки в законах разных стран СНГ и, пользуясь этим, придумывают схемы захвата предприятий и банков",— цитирует слова бывшего постпреда Молдавии в ООН и Совете Европы, политолога Алексея Тулбуре Коммерсант.ru.

Любопытная история связана и с покупкой каховчанином Сергеем Андрийчуком акций «Banca Socială» при помощи полученного у панамской «Tamlyn Group Corp.» кредита. «Это ничем не приметная оффшорная компания. Кроме одного: её директором значится Татьяна Итцель», - прокомментировала «Новому дню» журналист-расследователь Татьяна Рихтун.

По её словам, в Украине найдётся несколько десятков фирм, в том числе, связанных с Ринатом Ахметовым, и даже банк, в которых конечным бенефициаром значится Татьяна Итцель. О деятельности большинства этих фирм почти ничего не известно, кроме того, что они регулярно участвуют в тендерах и судятся с налоговой за отмену штрафов.  Но те, что засветились — компании c крайне богатой историей. В их числе — украинская ООО «Компания «Горные машины», учредителем которой является панамский офшор “Sevard Trading Inc”, а президентом последнего всё та же Татьяна Итцель Салданья Эскобар.

“По данным реестра панамских компаний по состоянию на 2010 год Татьяна Итцель была одним из уполномоченных директоров еще двух панамских фирм - “Cascado AG" и "Systemo AG". Вместе с ней на тот момент в списке директоров этих компаний были латыши Горин и Эрик Ванагельс, наиболее известные как продавцы "вышки Бойко" (Юрий Бойко - министр энергетики и угольной промышленности правительства Николая Азарова, - прим. автора), когда из бюджета за одну сделку было украдено несколько сот миллионов долларов. Панамская компания «Горные машины» начала выигрывать государственные тендеры в 2012 году, получив с тех пор подряды минимум на 1,98 миллиардов гривен», - в декабре 2013 года сообщала «Украинская правда». Всё это явно указывает на то, что по описанным выше схемам огромные суммы денег воровали не только в Молдове и России, а и в Украине.

Преступление и наказание

Огласка мошеннической схемы вокруг «Banca Socială» и двух других молдавских банков привела к многотысячным антиправительственным протестам в столице Молдовы, начавшиеся в сентябре 2015 года. По делу был задержан и допрошен (правда, позже выпущен на свободу) миллионер Илан Шор, который возложил ответственность за невозврат кредитов на бывшее руководства банка и в частности на экс-министра финансов Молдовы Вячеслава Негруцэ. В октябре 2015 г. был задержан экс-премьер-министр Молдовы Владимир Филат. По словам мужа Жасмин, за оказание различных услуг и благоприятствование его бизнесу премьер-министр получил около $250 миллионов. В октябре же парламент Молдовы выразил вотум недоверия правительству Валерия Стрельца, а 29 ноября участники антиправительственных протестов попытались ворваться в здание МВД республики, требуя немедленной отставки главы ведомства Олега Балана.

Афера с отмывкой молдавских денег хорошо аукнулась и её латвийским фигурантам. В декабре 2015 г. латвийская государственная Комиссия по рынку финансов и капитала (КРФК) приняла беспрецедентно суровое решение: наложить на латвийский филиал принадлежащего украинскому бизнесмену Игорю Коломойскому АО «PrivatBank» штраф на 2 016 830 евро, отстранить от должности председателя правления Александра Трубакова и члена правления Ивету Керпе, а также обязать акционеров сменить всё правление в течение месяца.

Как отмечалось в пресс-релизе КРФК, «применение санкций является результатом проверки, проведённой Комиссией по сделкам, осуществлённым в период с 2012 по 2014 год, о которых сообщается в исследовании, проведённом Нацбанком Молдовы или, в так называемом, докладе «Kroll». В ходе проверки были констатированы нарушения как по изучению клиентов и документированию информации, так и по надзору за сделками, проводимыми клиентами, поскольку большинство сделок были не идентифицированы банком, как потенциально подозрительные, и о них не было сообщено Службе по предотвращению легализации средств, полученных преступными путём... Таким образом банк был вовлечён в сделки, которые реализовали для него повышенный репутационный риск, риск легализации средств, полученных преступным путём и риск финансирования терроризма».

Молдавская «кража века», как её окрестили журналисты, обернулась и громкими отставками. В начале февраля с. г. латвийский Сейм одобрил увольнение главы КРФК Кристапа Закулиса. По информации латвийских СМИ, решение Закулиса об отставке связано в том числе с расследованием в отношении ряда банков страны, имеющих отношение к афере с молдавскими банками.

А что же с украинскими фигурантами этой истории? Как, всё таки, в неё оказались вовлечены жители Херсонщины? И есть ли шанс привлечь к ответственности тех, кто затянул их в эту аферу?

- Нам удалось установить, что в схеме был замешан один из самых известных рейдеров постсоветского пространства, но отсутствие достаточных доказательств не позволяет назвать его имя. Но мы можем уже сделать вывод, что те, кто выстраивал эту схему с молдавской стороны и те, кто продумывал её реализацию использовали наработанные схемы, которые до этого уже активно использовались в Украине в 2010-2012 гг.  На это указывает фигура директора фирмы, записанной на каховчанина Сергея Татьяны Итцель, она  уже фигурировала в расследованиях украинских журналистов. А это говорит о том, что автор всей данной схемы или группа лиц либо связаны с Украиной, либо находятся в Украине. Их поиск может стать основой для отдельного расследования, - комментирует Татьяна Рихтун.

По её словам, по банковской афере  в Молдове открыто 44 уголовных дела. «Есть вероятность того, что если не все, то хотя бы часть её фигурантов понесут наказание. К примеру, экс-премьер Владимир Филат до сих пор находится под арестом. Ведь сама схема  не могла произойти без участия первых лиц Молдовы включая премьер-министра: именно государство предоставляло гарантии в проведении этих схем в частных банках и задействовало средства из госбюджета.  Как видим, имело последствия «молдавское дело» и для латвийского АО «PrivatBank», который предоставил кредиты оффшорным фирмам, ушел и отправлен в отставку глава их Комиссии по рынку финансов, - подчёркивает Татьяна Рихтун. - Украинский же след этой истории связан, прежде всего, с незаконным использованием персональных данных украинских граждан. К сожалению, это преступление не волнует нашу правоохранительную систему, хотя и до этого уже журналисты рассказывали о фактах использования персональных данных украинцев. Но, несмотря на то, что в Украине еще в 2011 году появился «Закон о защите персональных даннях», чаще всего истцам не удается добиться даже административной ответственности за его нарушение».

вперше надруковано в газеті "Новий день" від 11 лютого 2016 року

http://www.newday.kherson.ua/index.php/component/content/article/4-obwestvo/3251-2016-02-11-08-52-24.html