У вересні 2014 року в Новій Каховці, як і по всій
Україні, відзначили 120-ту річницю з дня
народження Олександра Довженка.
Стійке
відчуття того, що в Новій Каховці вельми
туманно уявляють справжнє місце в
історії вітчизняної і світової культури
Олександра Довженка залишилося ще з
часу урочистого відкриття пам’ятника
великому українському кінорежисеру в
цьому місті два роки тому. Як це часто
буває з класиками, його ім’я набуло
дещо шаблонних і ідеалізованих рис. Про
це свідчить навіть назва урочистого
мітингу, присвяченого ювілею Довженка
у Новій Каховці – «Довженківська зоря
натхнення», котрий відбувся 10 вересня
(на
фото).
Під
час мітингу урочисто прийняли традиційну
«посвяту в довженківці» першокласники
міської школи №1, котра носить ім’я
Довженка. Чимало різноманітних заходів
на честь кінорежисера пройшли також у
багатьох навчальних закладах області
і України. Ми ж вирішили замість звичних
репортажів з даних урочистостей
познайомити читачів з маловідомими
сторінками щоденникових записів Майстра.
Всі цитати наводяться мовою оригіналу.
Про
Крим:
"На
аудиенции украинских писателей в ЦК по
случаю празднования 300-летия воссоединения
Украины с Россией Никита Хрущёв сделал
заявление, что проект присоединения
Крыма к Украине был разработан и решён
ещё в 1943 году, но осуществлён, т. е. проведён
в жизнь, лишь после смерти Сталина и
Берии.
Сии два великих мужа отказались проводить
в жизнь это
решение правительства» (18.07.1954)
Про
Каховську ГЕС:
"(Це)
золоті
ворота в комунізм.
Юнацтво
мріє збудувати їх серед степу, і щоб
через них текли води Дніпра по степам
України" (18.08.1952)
Про
Зою Космодем’янську:
"(Кінорежисер
фільму «Зоя» 1944 року) Лео Арнштам
оповідав,.. (що вона насправді) була
шизофренічка з манією жертовності і
героїзма. За
3 роки до війни у її були привиди. Її ніби
мучили. Вона переживала в привидах муки
і катування. У неї була ідея-фікс геройства
і мученичества.
Вона була горда і задирлива. Її не любили
шкільні товаришки. Вона була відмінницею,
але ніколи не дала ні одній учениці
щось, скажім, списати в неї. Дід її був
священик, розстріляний на початку
революції, мати вчителька, розумна і
досить противна жінка, що любується
нині портретами Зої, де вона висить на
вірьовці. У неї весь Жанна-д-Арківський
комплекс святої. ... Так і лишиться святою
в віках оця антипатична хвора героїчна
дівчинка, явище специфічне, народне і
не вповні об’ясниме"
(6.12.1943)
Про
радянських солдат-визволителів:
«У
Харкові в перший день звільнення (від
німецьких загарбників) одна
комсомолка, яка півроку не вилазила з
льоху, нарешті вилізла, мов з могили.
Надівши святкову сукню, а що могло бути
більшим святом, вона вибігла на вулицю
і кинулась з радісним привітанням до
лейтенанта.
- Убирайсь, вон, немецкая бл…ь! - гукнув на дівчатко визволитель, гордовито простуючи по тротуару і шукаючи, очевидно, очима трупи забитих німцями наших громадян, щоб висловити обурення проклятими фашистськими катами..." (29.11.1943)
- Убирайсь, вон, немецкая бл…ь! - гукнув на дівчатко визволитель, гордовито простуючи по тротуару і шукаючи, очевидно, очима трупи забитих німцями наших громадян, щоб висловити обурення проклятими фашистськими катами..." (29.11.1943)
Враження
про Росію: "Балашов.
Убогий руський брудний городок. Очевидно,
в минулому купецький. Зараз просто
обивательський.
- Люди тут злі і жорстокі, - каже мені наша киянка, яку доля загнала сюди під час евакуації.
І тут я не бачив жодного куточка. То що називається, зробленого, продуманого, закінченого, оформленого. Убогий смак в усьому, скрізь...." (12.07.1942).
"Ми проїхали од Саратова до Тамбова. Бідність, сірість та ж, як і скрізь. ... По тротуару проходять тупі некрасиві люди. Ні одного гарного обличчя. Ні одного привітного виразу, ні стрункої чіткої фігури. Обдерті старі і молоді люди ходять без будь-яких знаків людської гідності в позах. Вони подібні на муляжі чи на розхлябані потвори. Вигляд такий, неначе у них вийнято мозок".(07.08.1942).
- Люди тут злі і жорстокі, - каже мені наша киянка, яку доля загнала сюди під час евакуації.
І тут я не бачив жодного куточка. То що називається, зробленого, продуманого, закінченого, оформленого. Убогий смак в усьому, скрізь...." (12.07.1942).
"Ми проїхали од Саратова до Тамбова. Бідність, сірість та ж, як і скрізь. ... По тротуару проходять тупі некрасиві люди. Ні одного гарного обличчя. Ні одного привітного виразу, ні стрункої чіткої фігури. Обдерті старі і молоді люди ходять без будь-яких знаків людської гідності в позах. Вони подібні на муляжі чи на розхлябані потвори. Вигляд такий, неначе у них вийнято мозок".(07.08.1942).
Про
колгоспи: «Заметил
я ещё одно в колхозах: нигде не встретил
ни одного весёлого лица. Все невеселы,
озабочены. И много лиц печальных. Трудно
живётся народу. Нет песен. Нигде не поют.
Есть водка» (6.10.1954).
Про переселення з села, що мало затопити Каховське водосховище: «В
Малой Каховке
никто не хотел разбирать свой дом…
Первым должен был сделать это председатель
колхоза» (24.05.1955).
Про Каховку: «С(тарая)
Каховка жалкая. Но если бы не мерзость
духовного запустения, если бы можно
было заколдовать её жителей и они все
тротуары местечка засадили бы абрикосами
и черешнями, через десять лет никто бы
не узнал этой паршивой легендарной
Каховки. Вид на Днепр и Борислав здесь
поразительный» (22.05.1954).
Про село Покровське: «В
этом дурацком селе уничтожили великолепную
каменную церковь, построенную в своё
время запорожцами. Церковь была в честь
покрова богородицы. Отсюда и название
села – Покровское. Болваны церковь
уничтожили, осталось имя. До имени
болваны ещё не додумались» (5.10.1954).
Всі цитати взяті з видання "Александр Довженко. Дневниковые записи. Щоденникові записи", підготовлене Федеральным архивным агентством (Российская Федерация), Российским государственным архивом литературы и искусства, Государственной архивной службой Украины, Центральным государственным архивом-музеем литературы и искусств Украины. Харьков, Фолио, 2013).
Фото
Поліни ГЕНЕРАЛЬЧУК.
Надруковано в газеті "Новий день" у вересні 2014 року